Про неправедний гнів

Люди постійно вдаються до праведного гніву. Ми звикли до цього поєднання – “праведний гнів”. Але Писання поєднує слова “праведний” і “гнів” тільки стосовно Бога – Він праведний у Своєму гніві. Ми – ні.

З таким же успіхом ми могли б вдаватися, скажімо, до праведного злодійства. Але поговоримо про це детальніше.

Те, що нам відкрито в Писанні, постійно входить у протиріччя з тим, що визнає нормальним культура, що оточує нас. Це було в І столітті, і це є зараз – світ, в якому ми живемо, глибоко заражений гріхом, і бути християнином – означає бути в прямому і буквальному сенсі «не від світу цього». Не грати за правилами цього світу, і взагалі не грати в його ігри. «Вийти і відокремитися» – у світоглядному, етичному, і емоційному сенсі.

Одна зі сфер, в якій ми розходимося зі світом, – це етика в статевих стосунках. Друга – це ставлення до гніву, люті і насильства. Масова культура насичена розпустою і насильством – з досить простої причини. Це працює комерційно. Щоб спонукати людину до потрібних замовнику дій (покупок відповідних товарів, перегляду серіалів, набитих рекламою, купівлі квитків у кіно) треба натискати на її внутрішні кнопки. А найдоступніші кнопки – це секс і гнів. Щоб здолати байдужість потенційного споживача і привернути увагу, її потрібно спокусити чи розсердити.

Стандартний фільм – про те, як спочатку погані хлопці кривдять хороших хлопців (море крові), потім хороші хлопці, підбадьорившись, гатять поганих (ще більше море крові). Добро перемагає зло і вибиває йому мозки. Чи скидає в чан з розплавленим металом. Чи спалює в машині, що перекинулася. Чи ще щось. І за усім цим стоїть послання: лють і гнів – це добре. Вони роблять тебе сильним, крутим і привабливим, одним з «хороших хлопців», справжньою людиною. Хороші хлопці – це не ті, хто зводять будинки, або ростять дітей, або малюють картини – хороші хлопці це ті, хто гатить поганих хлопців.

У християнському середовищі ніхто публічно не ділитиметься порнографією; а ось ділитися гнівом і люттю – скільки душа забажає. Адже це теж порнографія. Тільки гірше. Порнографія ні на що не претендує – а от гнів претендує на те, що він «праведний». Мовляв, до нього не лише приємно вдаватися – почуваєш себе таким крутим – але і правильно, це можна і треба робити без жодного зніяковіння і сорому.

Цьому учить нас світ цей – і це настільки звично, що буває важко зрозуміти, що Писання учить абсолютно іншому. «Не гнівайся і не розпалюйся, не спокушайся чинити зло. Бо всі, хто чинить зло, будуть знищені, а ті, що надіються на Господа, успадкують землю» (Пс. 36:8,9). «Розсудливість робить людину повільною на гнів, і слава для неї – бути поблажливою до провин» (Пр. 19:11). «Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої» (Як. 1:19,20). Гнів ясно названий серед плодів плоті (Гал. 5:20).

Гнів (як це взагалі буває з пристрастями) маскується під щось хороше – ревнощі про чистоту віри, наприклад. Але насправді це просто раціоналізація, яка приклеюється заднім числом. Людина може бути роздратована чим завгодно – фінансовими утрудненнями, грубістю начальника, нарешті, просто поганим сном і травленням – а потім усе це виливатиметься в праведному гніві.

Дайте людині відіспатися і вирішити її приватні проблеми – і її несамовитий гнів на лиходіїв, єретиків, розпусників та інших поганих людей піде на спад.

Звичайна пастка – це те, що гнів, ніби потрібний для рішучих дій, і, зокрема, для боротьби із злом. Століття тому, коли людина обороняла свій будинок від розбійників або хижаків з сокирою в руках, це було так – викид адреналіну допомагав мобілізувати ресурси тіла. Зараз це може бути так у дуже окремих випадках – давати фізичну відсіч лиходіям нам доводиться не часто.

А ось для того, щоб побороти зло на рівні ідей і переконань, гнів не потрібен. Він просто контрпродуктивний. Час від часу я спостерігаю борців за праву віру, які можуть закидати опонента великим об’ємом цитат, але при цьому справляють враження людей настільки лютих, гнівливих, і просто злих, що опонент просто скаже «якщо це – плоди його віри, то ну її зовсім». Звичайно, це не плоди віри. Це плоди поганого травлення, грубого начальника, буркотливої дружини і ще якихось глибоко особистих проблем. Але зовнішній людині це не поясниш.

Це, звичайно, відноситься не лише до релігійних суперечок. Політичні і музичні переваги, пожовклі сторінки історії, вибір між тією чи іншою маркою комп’ютера, що завгодно – люди охоче вдаються до гніву. І не менш охоче оголошують його праведним. Що ж, з погляду досягнення якихось цілей, наприклад, переконати людей у чомусь – це безглуздо. З погляду Божественного Одкровення, це гріх.

Автор: Сергій Худієв