Ніч минула, а день наблизився…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

З радісним трепетом виходив з Храму митар, що розкаявся, бо пішов він виправданим у дім свій. З радістю залишив блудний син землю своїх беззаконних втіх, бо повертався він у дім батька свого, в обитель, уготовану йому від створення світу… З радістю і ми з вами починаємо новий шлях, починаємо новий день, починаємо нове життя, бо, як каже апостол Павло в сьогоднішньому посланні до Римлян: “Ніч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла” (Рим. 13:12).

Нецерковна народна свідомість наполегливо тримається за думку, що свято, радість, тріумфування, життя – це не що інше, як порив обжерливості, нестримне пияцтво, невгамовні веселощі. Усі телевізійні канали, усі засоби масової інформації минулого тижня настирно спонукали нас веселитися і обжиратися, стверджували, що ніби “так і має бути”, що ніби в цьому надривному пияцтві і полягають “радощі Русі”, ніби проявом вищої народної мудрості є молодецький клич “пропадати, так з музикою!”

Але ми, разом з апостолом Павлом, дамо відповідь на усі ці сумовиті спокуси словами: “Ніч минула, а день наблизився…”

Легко і вільно в нас на душі. Залишений старий дім, де ми встигли стати рабами своїх пристрастей, усе спалено, усе кинуто, усе забуто, що було колись нам так дорого, що важкими гирями приковано було до ніг наших, що не давало нам піти, відлетіти… Ми знаємо, що нас чекає довгий і тяжкий шлях. Ми здогадуємося, що на цьому шляху буде безліч таємних і явних спокус, ям і вибоїн. І ми пам’ятаємо, враховуючи досвід минулих спроб, що навряд чи нам вдасться пройти цей шлях без втрат. Але що б нам не нашіптував наш отруєний і просочений гріхом здоровий глузд, як би не старався ворог нашого спасіння вселити нам відчайдушну думку, що усе, мовляв, це вже було, і не раз, та от тільки толку мало, а отже, навіщо знову піддавати себе безглуздим і важким випробуванням? – ми, незважаючи на усі його підступи, все ж знову вирушаємо до Бога, на нашу духовну батьківщину, у країну, “де тече молоко і мед“. Тому що “ніч минула, а день наблизився”!

Настає “весна пісна”, настає час, коли Господь знову дає нам шанс, коли Церква каже нам: “Давайте спробуємо ще раз! Усім разом, пліч-о-пліч, нам легше буде йти! Давайте підемо!” Свято – це не можливість ще раз перевірити на міць наші шлунки, свято – не привід для обжерливості і пияцтва! Свято – це час, коли ми самі розуміємо і усім навколо доводимо, і доводимо власним прикладом, що людина – не безкоштовний додаток до шлунку. Людина – вільна і свята! Вона – дитя Боже!

Ось чому так радісно нам сьогодні. Ось чому з такою легкістю ми можемо простити один одного. Ось чому не млосно-заклопотані, а піднесено-спокійні сьогодні наші серця.

Милість Божа, довіра Божа до людини не присіклися. Господь, як і раніше, чекає нашого навернення, чекає нашого покаяння, чекає, коли ми, опам’ятавшись раптом посеред здичавілого світу, знову захочемо найголовнішого на світі, захочемо – святості, радості в Господі, надбання Духа Святого.

На початку кожного Великого Посту ми всі разом присягаємо Богові, даємо обітницю любові, обіцянку терпіння і довіри вірності. Сьогодні усім нам і справді хочеться одного – нового життя, і ми сьогодні дійсно віримо в те, що в нас – вийде! Вийде – не грішити, вийде – гідно пройти терен посту, вийде – довести, і передусім самим собі, що ми – люди, а не нащадки шимпанзе, що нам властиво не в гної гріха копошитися, а усією душею бажати, хотіти, жадати Божої дружби, Божої любові.

Давайте ж вже сьогодні попросимо Божого благословення на далекий і важкий шлях, бо “ніч минула, а день наблизився”! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Сиропусна неділя