День чотирнадцятий

«І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.

І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як – не знає він. Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.

І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? Воно – мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе» (Мк. 4:24-34).

Ісус говорить про Царство Небесне і Царство Боже, отже, «Небесне» = «Боже», «Небеса» = «Бог». Бог, життя з Ним і життя Бога з нами – найбільша нагорода для нас у вічності, якої справді «не бачило око‚ i вухо не чуло», ані уявити собі неможливо (1Кор. 2:9). Варто докласти максимум зусиль, щоб Його здобути! «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12).

Часто нам здається, що ми самотні в цій праці й боротьбі за спасіння нашої душі та спасіння наших рідних. Насправді маємо не забувати, що Бог турбується про наше (Його дітей) спасіння незрівнянно більше, ніж ми самі (а скільки разів ми взагалі про своє спасіння не турбувалися!). Отже, Він постійно над цим «працює». «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5:17), – каже Ісус.

«Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє Царство Твоє дарував» (Анафора (Євхаристійна молитва) з Літургії св. Івана Золотоустого).

Ці притчі Ісуса показують нам велику силу Божої благодаті. Але все-таки Бог хоче нашої співпраці, хоча не потребує її. Бачимо невелику участь людини: «А як – не знає він», «дрібніше за всяке насіння на землі». Неміч і грішність людська ще більше підкреслюють безмежну любов і милосердя Боже.

Пріоритет завжди на боці Бога і у вірі, і в молитві. Він запрошує нас і спонукає Своєю благодаттю до участі. Хоча важко визнати свою малість і ницість, але попри це маємо усвідомлювати цінність в очах Бога, Який заплатив за нас, віддавши Улюбленого Сина. «Бо ви куплені дорогою цiною» (1Кор. 6:20).

Помолімося за поглиблення нашої віри і святості, щоб ми «поклали своє життя заради Христа і Євангелія».

<<  День тринадцятий

День п’ятнадцятий >>