День сімнадцятий

«І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: Учителю, яка заповідь найбільша в законі? Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.

Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його» (Мф. 22:35-46).

Законовчитель запитує у Вчителя, але, на жаль, не з чистим наміром. Той, хто вчить інших, – дітей, дорослих, молодь, – той, хто веде інших, – батьки, вчителі, педагоги, викладачі, священики й богопосвячені особи, – має постійно запитувати у Вчителя, щоб знати, куди вести своїх підопічних. І це питання завжди стосується любові: як мені любити, навчи мене любити, люби через мене.

Ісус справді за людським родоводом був сином Авраама і Давида («Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового» – Мф. 1:1), але по-Божому – Він був ще до них, одвічно. «Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів. На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама? Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8:56-58).

Треба часто змінювати кут бачення, спосіб мислення – з людського на Боже. Треба поглянути Божими очима на все – на людей, і побачити в них Божих дітей, самого Христа; на справи – і прославити ними Бога; на події, навіть найбільш трагічні і сумні; і за темрявою побачити світанок вічності та Божої любові. «Люби Господа, Бога твого, всім серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» (пор. Лк. 10:27).

Помолімося за всіх, хто в розпачі, хто втратив надію, прибитих горем і життям, щоб побачили Боже світло і Любов.

<< День шістнадцятий

День вісімнадцятий >>