Неділя Хрестопоклонна

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Від стародавніх часів і до цього дня, у будь-яку епоху мчить до Неба, до престолу Господнього крик-благання, питання, на яке преподобний Антоній Великий силкувався отримати Божественну відповідь: «Чому один народиться в багатстві і знатності, другий в убогості, у середовищі людей зневажених і пригноблених, приречених на життєву тілесну працю в поті чола, позбавлених засобу до розвитку розумового? Чому один помирає дряхлим старцем, другий у розквіті юнацького чи чоловічого віку, третій дитям або навіть кількаденним немовлям? Чому один користується постійно здоров’ям і благополуччям, другий терпить у хворобах, передається скорботою скорботі, лихами лихам як би з рук на руки?» І найбільш, можливо, тяжке нерозуміння: чому лиходій процвітає, а праведник тужить і хворіє?

Це вічне питання знаходить відповідь у Священному Писанні, у фрагменті з Послання до євреїв святого апостола Павла. Ця відповідь апостола мов вражаюче співзвучна тому заклику Спасителя, який сьогодні звучав із сторінок Євангелія від Марка: «…нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).

Отже, ось що каже апостол Павло: «Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого. Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими. Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись, і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: “Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе, бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає”. Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько? Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини. До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити? Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святості Його» (Євр. 12:1-10).

Це і є відповідь. Бог карає тих, кого любить! Бог випробовує тих, кому довіряє! Бог вірить у нас, Бог вірить у нашу довіру до Його рятівного про нас, грішних, Промислу, Бог вірить у те, що ми, якщо посміли називатися християнами, понесемо свій хрест – свої випробування, скорботу, біль, образи. Понесемо, не ремствуючи і не сумуючи, постійно згадуючи про Спасителя нашого, Який, як сказав апостол, “замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест“. Ви послухайте тільки – “…замість радости, яка Йому належала“!

Одного разу прийшла до преподобного Амвросія Оптинского одна селянка і сказала йому із сльозами: «Отче, мене Бог забув! Усе в мене добре в житті, навіть кури не мруть! Як же врятуватися мені?»

Як же врятуватися нам, які “ще не до крови” билися з гріхом, які сьогодні, у самій середині Великого Посту, раптом зрозуміли, що вони і постити ще не починали як слід? А усе просто – поки ще є час. Сьогодні і зараз можна почати благу справу свого спасіння, сьогодні і зараз можна і треба опам’ятатися серед нашого сумовитого і приблизно духовного життя, зректися себе і хоч би спробувати узяти хрест свій! А раптом вийде? Раптом дійсно вдасться, не відразу, природно, але крок за кроком почати долати шлях за Христом?

Господь же наш, Який “приймає останнього, як і першого”, і “нагороджує того, хто прийшов об одинадцятій годині, так само, як і того, хто працював з першої години”, милосердний Господь наш – я вірю – помилує і врятує нас! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя Великого посту