День двадцятий

«Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один. Але, як було у дні Ноя, так буде і в пришестя Сина Людського; бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, – так буде і в пришестя Сина Людського. Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено; дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський» (Мф. 24:34-44).

Що то за година, про яку ми й не думаємо? Чи серйозно ми сприймаємо слова Христові? Адже Він не жартує, не грається з нами в кота й мишки. Це справа життя і смерті, найважливіша з усіх. «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16:26).

А якщо б ми знали день і годину? Що б тоді змінилося? Чи були б ми готові? Знаючи людську природу, мабуть, були б зовсім не готові. Ми б тоді відклали своє навернення на потім, сказавши, що в нас ще є час і ми встигнемо. І це була б найбільша помилка й омана.

Так і хочеться сказати, що саме час «будувати ковчег» – докласти всіх зусиль, щоб спасти свою душу, а правильніше – дати Спасителеві спасти нашу душу. «Так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували. Ніч минула, а день наблизився» (Рим. 13:11-12).

Нам, можливо, не віриться, що ми можемо потрапити в пекло, і ми запевняємо себе: це неможливо, аби люблячий Бог дозволив нам туди піти. Пекло – це реальність, і не Бог винний, що туди йдуть душі. Туди йдуть добровільно!

Помолімося за наше спасіння та наших близьких, рідних і тих, кого Бог доручив нашій духовній опіці.

<< День дев’ятнадцятий

День двадцять перший >>