День двадцять перший

Христос учить народ, Джеймс Тіссо

«У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія, Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.

І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, – і зцілялися. І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх» (Лк. 6:12-19).

День Ісуса поділений на дві частини: час, проведений з Отцем у молитві, і час Його діяльності у світі.

У цьому фрагменті Євангелія маємо такі два рівні: гора, на якій Ісус молився (перебував з Отцем) і вибрав Собі апостолів (яких дав Йому Отець), та долина (рівне місце), де перебував увесь народ, де Ісус зціляв і виганяв нечистих духів. У цьому «світі» – як місці, де панує гріх і диявол (не йдеться про світ як творіння Боже), – пізніше мають діяти й апостоли.

У так званій «Архієрейській молитві», наприкінці Тайної вечері, Ісус Христос молиться за Своїх апостолів: «Отче… Я за них благаю, – не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої. І все Моє – Твоє, і Твоє – Моє; і Я прославився в них. Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми. Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання. Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну. Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла. Вони не від світу, як і Я не від світу. Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина. Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною» (Ін. 17:9-19).

Іуда «став зрадником», а отже, не був ним від самого початку, тобто міг ним не стати. Ісус любив його і вибрав його. Іуда, як і інші апостоли, усе чув і все бачив, і був свідком найбільших Ісусових чуд. Що сталося? Чи він почав бути частиною світу, що «ненавидить» Господа і Його учнів? Адже не можна бути і з Богом, і зі світом.

Помолімося, щоб світ пізнав істинного Бога і відкинув гріх.

<< День двадцятий

День двадцять другий >>