День двадцять другий

«І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:31-36).

Одного разу ми з друзями вирушили в гори. Зійшли на якийсь гірський хребет і вирішили там заночувати, бо вже сутеніло. На вечерю зварили в казанку гречану кашу, але виявилось, що ніхто з нас не взяв солі. Така незначна, але потрібна річ, як сіль… Ніхто не зміг їсти несоленої каші, тож ми лягли спати голодні.

«Сіль – добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою» (Мк. 9:50).

Тією сіллю, що з малої справи робить велику, без якої велика справа втрачає значення і смак, – є любов до Христа. Усе добре, що ми робимо з любові до Нього, отримує вічну вагу й цінність, навіть якщо це річ за людськими мірками незначна. Добра справа, наміром якої є лише власна користь, а не слава Божа, втрачає свою цінність.

Не розпочинай жодної справи без молитви і, не зробивши наміру: виконувати всі справи з любові до Ісуса і на славу Божу! Пам’ятай про молитву перед споживанням їжі та після неї.

Помолімося за те, щоб своїм життям і працею ми свідчили про живого Бога, нашого Всевишнього Отця, синами і дочками Якого ми є.

<< День двадцять перший

День двадцять третій >>