Чи важко бути чоловіком?

От запитують: чи важко бути чоловіком?

Відповідаю: легко.

Восьмого березня.

Відома всім і кожному картина: шосто-сьомого натовпи чоловіків методично спустошують магазини, скуповуючи сезонний товар – духи, обробні дошки, неймовірні і в звичайному побуті даремні сувеніри, на кшталт консервного ключа у вигляді Ейфелевої вежі, а восьмого – ті ж натовпи вишукуються в чергу до машин, з яких йде жвава торгівля мімозами-гвоздиками, – картина ця стала в нашій свідомості тим, що Юнг називав словом «архетип».

Архетипом у церковному нашому середовищі стала інша картина: щорічно якийсь строгий і благоутробний батюшка, здійнявши перст догори, суворо викриває, чи з амвона, чи з телеекрану, чи зі сторінок церковної преси, нечестивий міжнародний жіночий день (таку кількість нарікань, окрім Восьмого березня, збирає на свою голову тільки Геловін – цей-то заслужено, він і справді огидний – і День святого Валентина, суперечливе свято), а за ним і не менш суворі парафіяльні активістки, які начиталися досить відомих брошур, стиснувши губи і тугіше затягнувши вузли чорних косинок, проклинають Клару Цеткін, Розу Люксембург, підступне юдейське свято Пурим, масонів і якийсь там за порядком революційний інтернаціонал, – ніби, той, хто сьогодні святкує Восьме березня – завтра продасть Святу Русь «світовому уряду», – ну, про це нам не співати і не казати.

Ризикуючи зібрати на свою голову певну кількість палаючого вугілля, осмілюся задатися питанням: у нас з вами, звичайних християн, які бояться не «світового уряду», а Бога, люблять Бога – і бояться образити Його своїми гріхами, відпасти від Бога і від Церкви через ці гріхи, – чи є в нас вагома причина НЕ святкувати Восьме березня?

Є.

По-перше, цей день, випадає, як правило, на Великий піст. І саме собою, для християнина альтернативи: чи йти цього дня на шумний п’яний бенкет, щоб не виглядати білою вороною, або йти в храм, де з душею того, хто молиться – не просто присутнього заради дотримання звичаю! – ВІДБУВАЮТЬСЯ реальні важливі зміни, – немає. Звичайно, невільник не богомільник, кожен вільний вибирати сам, і ці слова – зовсім не наказ і не повчання, але просто констатація факту.

По-друге – і це друге міркування туманніше і мною, зізнаюся, не додумане, хоча і важливе.

Для дозвільного мислителя, який спостерігає за сучасним життям і сам живе в його гущі, цілком очевидно, що традиції святкування Восьмого березня стоять в якомусь сумному ряду явищ, що стосуються загальної, так скажемо, фемінізації навколишнього світу.

Розмова про все це – окрема, велика, болюча і дуже неоднозначна, спостереження над цим питанням і аргументи можна черпати і черпати, – але скажу одно: в усіх болючих статевих проблемах сучасного суспільства винні, кінець кінцем, ми, чоловіки. Святі казали: «Адамове сім’я постраждало від ворога найбільше» – і це чиста правда, і жінка може гордовито – але ж і гірко – сказати про себе: «Я і кінь, я і бик, я і баба і мужик» тільки в тому випадку, якщо поряд з нею немає чоловіка, який несе хрест свого, даного від Бога, чоловічого призначення.

Словом, приводів для того, щоб подумати над святкуванням Восьмого березня, немало.

Проте я пишу не статтю морально-дидактичного характеру, я просто роздумую сам від себе. Тому той, хто читає, має право запитати: а ти-то сам, отче, що робиш у день восьмого березня?

Відповідаю: я анітрохи не сумніваючись вважаю, що зробити щось приємне для жінки – справа добра. І восьмого березня, у перерві між довгими пісними службами, приношу близьким мені жінкам букетик квітів, найчастіше – тюльпанів. І вважаю якщо вже не прямо душерятівною, то просто приємною справою робити це не лише восьмого березня, але і в інші дні року, – у травні принести гілку квітучого бузку, влітку – півоній або якихось ромашок, а в серпні-вересні – волохатих айстр або інших осінніх квітів, на які багата осінь.

Просто так. Від душі. Чому би і ні, вірно?

Автор: священик Сергій Круглов