Коли заважають люди… (продовження)

Пам’ятаєте історію про чоловіка, який не міг ходити до церкви через дратівливого сусіда та лайливих односельців? У нього добре розвинена риса, яка притаманна в тій чи іншій мірі більшості людей: здатність добре помічати чужі хиби, чи говорячи церковною мовою, гріхи, і впритул не помічати свої. От і все.

І як тут не додати Христових слів: «І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:3-5).

Але як витягнути “колоду” з власного ока, тобто виправитись, зійти з хибного шляху осудження ближніх? Є добрі ліки для цього – Слово Боже та церковні Таїнства, передусім: сповідь і причастя. Але як отримає ці ліки людина, яка свідомо не відвідує богослужінь, не перебуває в церковній спільноті? – Ніяк.

І залишається цій людині, як згаданому чоловікові, вважати себе цілком нормальною, “безгрішною” (ну, майже безгрішною) людиною, помічати хиби інших і не бачити свої, вірити в Бога, як кажуть «у душі», доки Він не нагадає про Себе явним чином: найчастіше через усілякі скорботи, бо інакше така людина Господа і не згадає.

Але це вже зовсім інша розмова.

З повагою, редакція сайту


Ваш коментар: