Жало у плоть

Спочатку Марк Твен лікував безсоння шампанським. Був розроблений складний ритуал укладення в ліжко з поступовим поглинанням благородного напою.

Не допомогло.

З’ясувалося, що світле бретонське пиво здатне творити дива. Були закуплені ящики цілющого напою. Друзі і родичі брали участь у лікуванні пляшками і порадами. Чотири пляшки здатні приспати хоч невсипущого Бальзака.

Не спрацювало.

Шляхом проб і помилок виявлені приховані властивості шотландського віскі. Марк Твен підбадьорився і мужньо взявся за лікування. Ліки завжди були під рукою. Темні пляшки відбивали мудрі очі письменника.

Не впоралися.

Помічено: якщо засинати на підлозі у ванні, дрімота бере з такою силою, що вже потім точно охопить сон. Окупована ванна. Роздані інструкції. Два дні ретельної підготовки. Барабанний дріб у вухах. У грудях закипають надії.

Не спить. Ворочається. Терзає вуса. Усе марно.

Одного разу улігся о десятій вечора просто так, задумавшись. Заснув. І проспав всю ніч без пробуджень і неспокійних снів.

Так Марк Твен поборов безсоння.

Мені добре знайома ця хвороба. Мабуть, тут щось генетичне. Але як би то не було, великого американського письменника я згадав, щоб прояснити один закон духовних вправ. Я не помилився: мова саме про духовні вправи.

Цей термін ви нечасто зустрінете в православній літературі. У нас все більше говорять про духовне життя, причому специфічно чернечою мовою. Те, про що я тут пишу, у жодному разі не є заміною православній аскетиці. Потрібно бути духоносним старцем, щоб осмілюватися на такі речі. Ми люди прості. Живемо в містах, у метушні і шумі, і, швидше за все, до висот духу нам не добратися. Ми і не претендуємо. Але в нас, міських і шумних, теж є свої духовні проблеми. Напевно, вони занадто дрібні і незначні, але нам потрібно якось їх вирішувати.

Марк Твен боровся з безсонням і поборов його. Виходить не у всіх. Він боровся не із страстями, а з нервовим розладом, але його досвід прояснює одну важливу істину, без якої і нам, духовним і намоленим, не обійтися. Друзі Марка Твена відмічали незвичайне добросердя, з яким автор Тома Сойєра ставився до труднощів. Всяка проблема породжувала в Твена не смуток і розчарування, а спортивний азарт. Битва розважала його, а невдачі в боротьбі породжували ще більший азарт і добросердя.

Завдяки апостолу Павлу до нашого аскетичного лексикону увійшло поняття «Жало у плоть» або, для більше досвідчених православних, «капосник плоті». У відомому уривку з Другого послання до Коринф’ян читаємо про особисту проблему апостола, яка доставляла йому неймовірні муки: «А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався. Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова. Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12:7-10).

Ми не знаємо, про яку неміч тут каже апостол. Існує цілий букет версій із цього приводу: від короткозорості, на яку страждав Павло, до якихось теорій романтичного і романного характеру. Сподіваюся, ми ніколи про це нічого не дізнаємося. Потрібно шанувати таємниці особистого життя, навіть якщо це особисте життя святого. Проте те, що апостол не називає свою неміч прямо, свідчить нам про те, що закони протистояння немочі універсальні. Тому я і дозволив собі почати цю розмову з неправославного Марка Твена: закони духовного життя однакові, бо всі ми – діти Адамові.

Марк Твен

Важливо відмітити от що: апостол бачить у своїй безіменній немочі засіб упокорювання: ця неміч попущена Богом, щоб Павло не звеличувався. Для нас це важливо. «Капосник плоті» є в кожного, у кожного він свій – не стану перераховувати версії, розумний зрозуміє. Проте цю неміч не слід провокувати нібито для того, щоб побороти гординю. Трапляються і такі діячі, які виправдовують, наприклад, свій запій боротьбою з гордістю, але це вже клініка.

Друга підказка від апостола: протидія немочі, опір цьому «капосникові плоті» супроводжується добросердям – от правильна реакція на проблему. Благодушний, веселий опір робить нас сильнішими. Ми всі – живі люди, носимо плоть, яка зберігає не лише схильності, «даровані» предками, але і ті хвороби, пристрасті і звички, які ми безтурботно підхопили впродовж свого життя.

Гріх – це хвороба, і реагувати на гріховні імпульси слід з медичним і спортивним інтересом.

Кожен гріховний вчинок як би пробиває своє русло в нашій поведінці, і потім, коли обставини складаються так само, наша стратегія дії «розряджається» саме в це русло. Так складається порочна звичка, замикається порочне коло, з якого вибратися архіскладно. Чим частіше ми користуємося цим руслом, тим швидше, несвідоміше спрацьовує механізм звички, тим частіше відбувається те, що в аскетичному словнику називається падінням.

Звичайна реакція на ці падіння – напад смутку і відчай, які провокують ще більший ущерб. Як кажуть білоруси: «Згарэу сарай – гары и хата» (згорів сарай – гори і хата). Тому перше, на що нам слід звернути увагу – виховання реакції на своє падіння. Марк Твен тут згоден з апостолом Павлом: до своєї проблеми слід ставитися з добросердям і спортивним азартом.

Боротьба робить нас сильнішими. Чим складніше проблема, чим серйозніше супротивник, тим більше користі ми можемо витягнути з опору цьому ворогові. Якщо «русло» вчинку прокладене, швидше за все, воно у вас залишиться на все життя: колишніх наркоманів не буває, як не буває колишніх алкоголіків, розпусників, сріблолюбців і т. д, і т. п. Проте це не привід для смутку. Якщо «руслом» не користуватися, воно поступово заросте.

Якщо, незважаючи на весь жах чергового падіння, ви знайдете в собі сили розкошувати, розбудите в собі здоровий молодецький азарт, то зможете провести ефективну роботу над помилками, помітити звичайну тактику вашого супротивника, то місце, на якому він вас упіймав, як заманив, де зачарував і позбавив здібності чинити опір. У всьому цьому є закономірності, і ворог наш різноманітністю підходів не відрізняється, не дуже-то добре в нього з фантазією.

Боротьба – це праця, постійна, щоденна, копітка. Удач тут украй мало, але вони трапляються. Як казали старі ченці: «Погане входить пудами, а виходить золотниками». Золотник – маленька монета. Якщо ненависне зло убуватиме хоч би по маленькій монеті, ця боротьба вартує того.

Принаймні, буде весело.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)