Поганих людей не буває

Господь нікому не погрожував пальцем

З роками я почав розуміти, що поганих людей немає.

Просто деяким не пощастило зустріти на своєму шляху таких прикладів, які по-справжньому торкнулися б їхнього серця. Тому вони і не знайшли Істинного Бога, Який притягнув би їх до Себе. Так, Господь притягає до Себе людей. Чому ми їздимо до одного і того ж старця? Чи ходимо до одного і того ж духівника? Відвідуємо один і той же монастир? Бо нашій душі там добре. Коли людина бачить щось справжнє, вона від цього не відмовляється. А от коли перед тобою фальш, яка на додаток прикривається Ім’ям Божим, настає розчарування і хочеться втекти від цього чимдалі.

Це абсолютна істина.

І я зрозумів, що всі люди – хороші. А ті, кого ми вважаємо грішними і злими, насправді просто заплуталися, збилися з шляху.

Якщо людина побачить Бога в серці священика, її душа відкриється Господу, і вона прийде до цього священика, і розповість про всі свої проблеми, і нікуди не втече, а навпаки, приліпиться до нього.

Але якщо, навпаки, людина побачить, що їй постійно погрожують пальцем, роблять зауваження і гніваються, вона подумає: «Ні, тут Бога немає!» Бо Господь нікому не погрожував пальцем і, на відміну від нас, ніколи не лаявся. Викриття від Нього чули тільки фарисеї. А грішникам Він відкривав обійми і казав: «Прийдіть до Мене. Я розумію вас». Христос не лише не відштовхував грішників, але навпаки – йшов до них, їв з ними. От який Він – Бог любові. Господь Сам йде назустріч людським стражданням і немочі.

Будемо суворими по відношенню до себе

Якось у церкві одна дівчина підійшла до мене в макіяжі і з нафарбованими губами. Звичайно, вона хвилювалася, що я тут же почну сварити її за це, і сказала:

– Отче, вибачте, у мене не було часу зайти після роботи додому, щоб переодягнутися для храму.

Дівчина явно переживала і боялася моєї реакції. Я відповів їй:

– Нічого страшного, це твоє життя. Ти так живеш.

– Спасибі, отче! Ви не стали мене сварити, і мені відразу полегшало, я заспокоїлася!

Чого чекають від нас люди? Щоб ми прийняли їх такими, які вони є. Саме це робив Господь. А чи поступаємо ми так по відношенню до своїх близьких – чоловіків, дружин..?

Адже саме це буде прямим доказом того, що нашого серця торкнувся Господь, Той самий Ісус Христос, який ходив Єрусалимом у 33 році по Р. Х.

А якщо ми – релігійні фанатики, різкі і категоричні, значить, у нашому духовному житті відбувається щось не те. Хочеться бути суворим? Будемо суворими відносно до себе. Хочеться постити? Давайте постити як можна більш суворо.

А спілкуючись з ближнім, згадуватимемо про благородство Христа. Хочеш з’їсти скоромне в піст? У тебе свої стосунки з Богом, дивися сам. Я пощу. Якщо мій приклад надихне тебе на піст, пости і ти. А якщо тобі ще рано постити, знай: я люблю тебе і без посту. І не стану коситися і морщитися, дивлячись у твою тарілку, не стану робити натяків, щоб ти відчув себе винуватим і тебе охопили внутрішні терзання. Я з повагою приймаю тебе таким, яким ти є, і хочу, щоб ти змінився – але тоді, коли прийде твій час.

Чи стаєш іншим, або йди

– Отче, я так багато палю!

– Отче, я вживаю наркотики.

– Я п’ю і розпусничаю!

Чому люди кажуть про все це на сповіді? Бо визнають свої помилки. Але неможливо повністю змінитися за одну добу. Це відбувається поступово. І важливо, щоб поруч був хтось, хто нагадує тобі Христа, Який любить усіх нас такими, які ми є. І по трохи, крок за кроком, людина змінюється. Саме так відбуваються найдивовижніші зміни, без примусу і фанатичних вказівок. Так з тобою говорить Христос, Який живе в серці. А інший «Христос» – «бог суворості» – учить зовсім інакше:

– Чи ти зараз же міняєш своє життя, або на тебе сваритимуся! Чи стаєш іншою людиною, або йди! Не хочу знатися з тобою, якщо ти такий! Геть з дому!

Ні, не цьому учить нас Бог любові. Наш Господь так ні з ким не розмовляє.

От у чому різниця.

«Господи, до кого нам ще йти? – повторюємо ми вслід за апостолом Петром. – Ти так добре говориш з нами. І не просто говориш – ми відчуваємо в Тобі величезну силу. Хто ще нам потрібний? Хіба ми знайдемо когось краще за Тебе?» Але Господь відповідає нам, як відповідав Своїм учням: «Ви – вільні люди. Я хочу, щоб ви були зі Мною, тільки якщо ви самі хочете любити Мене».

Яка дивна і прекрасна ця свобода! Бути вільним самому і давати свободу іншим, нікого ні до чого не примушуючи, яким би благом не здавалося це «щось».

Тільки так і можна навчити дитину молитися і постити – не примушуючи її, не пригнічуючи. Інакше, ледве їй виповниться вісімнадцять, вона піде з церкви, грюкнувши дверима. Знаєте, скільки молодих людей сьогодні не хочуть створювати сім’ю саме з цієї причини? Вони настільки розчаровані тим, що бачили в рідній домівці, що тепер кажуть: «Ні, у мене так не буде!»

Повсякденний рахунок

Усе інше – просто красиві слова і теоретичні міркування про християнське життя. А по-справжньому важливо лише те, що відбувається в нашій сім’ї, як ми поводимося зі своїми близькими. Рахунок ведеться не тут, у храмі, де зовні всі милостиві і хороші. Рахунок ведеться в нашому повсякденному житті – удома, на роботі, у школі, на парафії чи в офісі. Саме тут наші якості проявляються в повну силу. І виявити красу душі тут важче, для цього треба як слід постаратися. На відстані легко грати роль істинного християнина. А от як ми поводимося з дружиною, чоловіком, дітьми щодня – от де йде справжня боротьба, прекрасна і важка одночасно.

Справжній Христос – Той, Який допомагає нам жити тут і зараз.

Господь приймає наше життя. Він не казав нам відректися від світу. Він казав відректися від зла, яке в цьому світі є. Бог приймає і земні радощі, і красу, і природу, і насолоду – приймає усе, що добре і чисте. Чому я так думаю? А ви пригадайте, як в Євангелії Господь постійно казав учням: «Подивіться на птахів, подивіться на море, на небо, на природу. Подивіться, так вам легше буде пізнати Істину». Він ходив з учнями берегами озера Галілейського, учив їх посеред води. Тобто Його вчення побічно підтверджувало красу земного життя.

Одна жінка якось прийшла до старця Порфирія вся в меланхолії і депресії. І він порадив їй гуляти разом з чоловіком уздовж моря, слухаючи шум хвиль. А іншій жінці в подібному стані сказав: «Якщо можеш, їдь на природу, роззуйся і походи босоніж».

Господь проповідував на природі, серед красивих пейзажів і красивих людей, яких Сам створив. Наш Бог – добрий і красивий, Який любить життя і посмішки.

Він віруючий, що з нього узяти

Не можу зрозуміти, як можна бути християнином і при цьому не радіти, так що всі тебе вважають дивним і асоціюють з чимось поганим. «А, ну він віруючий, що з нього узяти!» Неначе бути віруючим – це означає постійно кривлятися, капризувати, демонструвати жахливий характер і ніколи не посміхатися. Яка фальш! Господь наш Ісус Христос не був таким. Якщо ми уважно читатимемо Євангеліє, то побачимо, якою красивою була Його душа. І зрозуміємо, що Він прийшов на землю дати нам радість, шануючи при цьому всі наші потреби, навіть найнезначніші.

Він немов запитував кожного: «Чого ти хочеш?» Закхей казав: «Хочу побачити Тебе, Господи!» – «Подивися на Мене», – відповідав Господь, і Закхей ліз на дерево. А сотник просив: «Хочу, щоб Ти прийшов до мене і зцілив мого слугу». «А я хочу доторкнутися до Твого одягу», – казала кровоточива жінка. «А ти що хочеш?» – «Хочу почути від Тебе хоч би одно слово, щоб моя дочка зцілилася». З кожним Господь був Таким, Яким Він був потрібний саме цій людині, з урахуванням її характеру і способу життя. І при цьому до всіх ставився з повагою.

Якщо ми зрозуміємо це, то повіримо, що кожен з нас – неповторний, і Господь любить усіх нас такими, якими ми є.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)