Спадщина Адама і Єви

Тепер це видається невірогідним, але від створення світу всі мешканці планети Земля могли жити в раю. І не знали б ми, так само, як покоління, що жили до нас, і ті, що будуть жити після нас, ні хвороб, ні вбивств, ні заздрості, ні зради, ні неправди, ні воєн, ні інших різноманітних бід та нещасть, які споконвіку супроводжують людину й будуть разом з нею до кінця світу. Що ж, м’яко кажучи, сумний спадок отримали люди від своїх прабатьків.

З Біблії невідомо, що за садовину скуштували Адам та Єва. Можливо, це справді були яблука, як чомусь прийнято вважати, можливо, це виноград чи гранати, як доводять дослідники Святого Писання. Та справа зовсім не у формі, не в кольорі і не в смакові з’їдених яблук. Бог, сотворивши перших людей і поселивши їх у саду Едемському, дав їм усе і дозволив усе. Заборонив лише споживати плоди з дерева пізнання добра та зла, яке росло посередині райського саду. Адам з жінкою мали вибір: виконати Божий завіт – значить, вічно жити в раю, на всьому готовому, не знаючи, що криється за поняттями «біль», «біда», «горе», не виконати – для Єви означало, як написано на самому початку Старого Завіту, в болях народжувати дітей і терпіти панування над собою чоловіка, для Адама – важкою працею здобувати їжу на проклятій через нього землі, яка буде родити терня, будяки і польові рослини, а для обох них і їхніх нащадків – втратити життя вічне.

Перші люди не знали про цю альтернативу, яку приготував їм Творець. Їм усе було зрозуміло, бо Його заборона не їсти плодів з дерева аргументувалася просто: «…бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:17).

З дальшого тексту Біблії стає зрозуміло, що Бог мав на увазі не фізичну смерть, а смерть цілком чистих душ і появу замість них інших, опанованих гріхом, які не мають права на вічну «прописку» в раю.

Змій, на відміну від чоловіка та жінки, знав справжній зміст Божого попередження, але, щоб спокусити Єву, він звернувся до найгірших людських рис – підозри, недовіри до добрих намірів іншого, пихатості. Тому він заспокоїв жінку Адама: ви не помрете, просто Бог знає, що того дня, коли скуштуєте заборонених плодів, розплющаться ваші очі, і ви, як і Він, будете знати все про добро і зло.

Що й казати, аргумент для людини без духовного стрижня змій знайшов залізний. «Бог сказав, що ви помрете? Дурниці, Він вам бреше (духовна смерть – то хіба смерть?)! Не вірте, Він просто не хоче, щоб ви знали те, що знає Він. Він один хоче володіти істиною, так легше тримати вас з Адамом за вудила. Вам треба лише скуштувати плоди з дерева – і ви будете рівними з Ним! Невже ви і ваше потомство будете підпорядковуватися Йому на віки вічні?»

Щодо мене, то я саме так зрозумів те, що насправді хотів сказати змій Єві. І вона, як то кажуть, «клюнула». Придивилася до забороненого дерева уважніше й угледіла, що воно приємне для очей і вабить до себе. До того ж так хочеться бути рівною з Богом! Зірвала плід і з’їла. Він їй, напевно, сподобався, та й самопочуття не погіршало. Отож має рацію змій: збрехав Бог, від цього не помирають. А коли так, чому б не пригостити Адама? Нехай і він буде розумним, не тільки Богові знати все про правду й зло.

Можемо тільки уявити, як пішов би розвиток людського роду, коли б Адам дав своїй жінці по руках, а змія прогнав (хотів написати – придушив, але такий вчинок несумісний з місцем подій). Як один варіант – Єва (яка, до речі, на той момент ще не мала імені) була б якось покарана (вона ж уже скуштувала плодів), Бог, можливо з другого Адамового ребра створив би йому іншу жінку, яка, так би хотілося, була б слухняною Творцеві й вірною чоловікові. І залишилися б вони на віки в саду Едемському, а разом із ними і їхні нащадки. Правда, де гарантія, що хто-небудь із них – за сто чи за тисячу років – не захотів би, як Єва, поласувати забороненими плодами.

Але, на жаль, усе сталося так, як сталося. Не відвів Адам своєї жінки від дерева, не прогнав змія. Значить, він був згоден з ним, так само прийняв його аргументи. А коли не чув їх, то з усього видно, що перший чоловік знав, який плід йому підсунула Єва, бо коли Творець спитав його, «чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?» (Бут. 3:11), він не сказав «не в курсі», а тільки звалив усе на Єву: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» (Бут. 3:12).

Словом, яке їхало, таке здибало, тому здається несправедливим, що стільки століть усю вину за гріхопадіння прабатьків людського роду люди спихають на Єву. Мовляв, послухалася змія, потайки від Адама з’їла заборонений плід і йому ненароком підсунула. А він, неборака, ні слухом, ні духом…

Задумаймося: а чому це Бог не хотів, щоб Його перші людські створіння споживали плоди з дерева пізнання добра та зла? Хоч слово «не хотів» тут не до речі. Якби він не хотів, то вони і не їли б. Він їм просто заборонив. А заборона – це як шлагбаум, який для одних – нездоланна Китайська стіна, для інших – незначна перешкода, яку можна обійти ліворуч, можна праворуч, під неї можна пролізти, її можна перескочити чи взагалі знести. Словом, заборона – це вибір: порушити її чи ні. Перші люди, як і ми, були наділені інтелектом і волею, що давала їм можливість приймати самостійні рішення. Вельми прикро, що, можливо, своє перше рішення про відмову вони прийняли всупереч Божому наказу.

Заборона їсти плоди тільки з дерева пізнання добра та зла була пов’язана, напевно, з передбаченням того, що люди, створені жити в любові й нести добро іншим, стають тією чи іншою мірою носіями зла, і що на пізнання природи зла і перемоги його добром знадобиться увесь час, відведений людству на Землі. Невідомо, чи людям вдасться вирішити ці дві найважливіші проблеми свого буття. Бог великих ілюзій щодо цього не має, тому, як тільки вигнав з Едему Адама з Євою, одразу поставив коло саду херувима і вогняного меча, щоб охоронити дорогу до дерева життя.

Воно й зрозуміло: такій сімейці віри немає. Залізуть у сад, з’їдять плоди з дерева життя і будуть жити вічно. А чи треба, щоб грішники жили вічно?

На жаль, недовіра Бога до людських істот, яких Він створив, виявилася недаремною. Минуло не так багато часу, діти Адама та Єви виросли, і старший син, Каїн, із заздрости вбив свого молодшого брата Авеля. Далі більше. Люди грішили багато і часто. Подробиць у Старому Завіті не подано, але нащадки Адама та Єви так допекли своєму Отцеві, що Той пошкодував, «що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму» (Бут. 6:6), бо «побачив Господь Бог, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно» (Бут. 6:5).

Для мене низький моральний рівень тих мешканців землі незрозумілий і дивний. Вони не могли не знати, що перебувають під постійним і пильним «наглядом» Творця, бо тоді Бог безпосередньо звертався до них (до того ж Каїна: «Що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі» (Бут. 4:10), і попри те гребували Його заповідями. Можливо, я помиляюся, але в мене складається враження, що до Бога перші люди ставилися не як до Бога в нашому розумінні, не як до Творця неба і землі, усього видимого і невидимого, не як до Найвищого Судді, а як до батька, слухати якого, звичайно, треба, але не завжди хочеться. Як відповідає Каїн Богові на Його запитання: «Де Авель, брат твій?» «Не знаю; хіба я сторож братові моєму?» (Буг. 4:9). Жодної поваги до Бога, не кажучи вже про щось більше.