«Сходить зірка від Якова…»

Пасха і Пасія

Пам’ятаю, як років у 12 я почув слова священика в храмі: «Сьогодні увечері звершуватиметься Пасія». Ці слова мене зацікавили – слово «пасія» здалося загадковим і в той же час важливим. Правда, що ж воно означає, мені на той момент ніхто не зміг пояснити. У храм наша сім’я тоді ходила недовго, тому і Великий піст з його незвичайними службами теж був для нас першим. З часом я дізнався, що слово «пасія» – з латинської мови: passіo – «страждання, страсть».

У Православній Церкві цим загадковим латинським словом називається особливе богослужіння, присвячене стражданням, або Страстям, Господнім. Це дуже урочиста і зворушлива служба, що звершується недільними вечорами Великого посту: перед встановленим у центрі храму Розп’яттям читається акафіст Божественним Страстям Христовим, а потім – фрагмент Євангелія, що оповідає про страждання і смерть Господа Ісуса Христа. Євангелія слідують одне за одним, тому і звершуються чотири Пасії, на яких кожного разу прочитується нове євангельське оповідання. З дитячих років у моїй пам’яті зберігаються наповнений людьми храм, запалені свічки (уся решта освітлення зазвичай вимкнена), і слова акафісту: «Ісусе Боже, Любове предвічна, Що нам, на землі народженим, зволив виявити таку милість; Ісусе, Милосте безмежна, Що до людей впалих зійшов». Усе це немов би переносить вірних у сад Гефсиманський, у ту саму ніч, коли Господь Ісус Христос молився в саду Гефсиманському: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф. 26:39).

Моління про чашу, Лодовіко Каррачі (фрагмент)

Типікон, що мовчить

До складу чинонаслідування Пасії входять співи Великої П’ятниці. Це вражаючі за своєю глибиною стихирі «Тебе, що зодягаєшся у світло як у ризу, зняли з дерева Йосиф з Никодимом». (під спів цієї стихирі священнослужителі виносять з вівтаря Святе Євангеліє і кладуть його на аналой) «Сьогодні на хресті розп’ятий Той, що землю на водах повісив; на Царя ангелів вінець з терня поклали… Покланяємося Страстям Твоїм Христе. Покажи нам Преславне Твоє Воскресіння» (ця стихира читається після читання Євангелія) і «Прийдіть, вшануймо Йосифа приснопам’ятнаго, що вночі до Пилата прийшов, і Життя всіх випросив… Покланяємося страстям Твоїм, Христе і Святому Воскресінню» (цією стихирою Пасія завершується, священнослужителі прикладаються до Хреста і повертаються у вівтар). Скорбота цих стихир закінчується тихою надією побачити Світле Воскресіння Христове.

Без страждань і Хреста не було б перемоги над смертю, не було б порожнього гробу і славного Воскресіння. Пасха і Хрест нерозривно пов’язані. І якщо Пасія є богослужінням, що прославляє страждання Господні, значить, її можна вважати підготовкою до Пасхи.

Про історію виникнення чинонаслідування Пасії я дізнався пізніше. Укладачем її був святитель Петро (Могила), митрополит Київський (1596-1647), який, ще будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври, почав звершувати це богослужіння. Потім Пасія стала звершуватися і в деяких інших храмах і монастирях. Згодом святитель Інокентій (Борисів; 1800-1857), архієпископ Херсонський і Таврійський, додав у чинонаслідування Пасії акафіст Страстям Христовим. Таким чином, звершувана нині Пасія має двох авторів – святителів Петра і Інокентія.

Найцікавіше, що, заглянувши в Типікон – церковний статут, – ми не знайдемо вказівок про звершення Пасії. Типікон такого богослужіння не знає. Тому нерідко можна зустріти висловлювання про те, що Пасія – це не статутна служба, а досить пізніше нововведення, та ще і запозичене із західної, неправославної традиції. Дійсно, на Заході були поширені богослужіння, що драматично зображували Хресні страждання і смерть Спасителя, являли собою цілі театральні вистави. Святитель Петро (Могила) запропонував Пасію саме як противагу пишним західним службам, які привертали увагу багатьох православних. Навіть з самого складу Пасії видно, що нічого неправославного в ній немає. А Типікон не знає цього богослужіння через те, що складався він набагато раніше, ніж виникла Пасія.

Зараз, напевно, немає храмів, де б Пасія не звершувалася Великим постом. Можна сказати навіть більше: Пасія – одне з найулюбленіших православними великопісних богослужінь. Напевно, така сильна любов до Пасії пов’язана з її духовним сенсом. Пасія пропонує вірним замислитися над найважливішою справою Божою, здійсненою заради всіх нас: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Особливо яскраво зображується любов Божа до пропащої людини в акафісті, що читається на Пасії. Увесь акафіст побудований на протиставленнях: «Ісусе безцінний, ціною куплений, придбай нас у Твій вічний спадок», «Ісусе, бажання всіх, Петром через страх відкинутий, не відкинь мене грішного», «Ісусе, Агнче незлобний, лютими звірами мучений, визволи мене від ворогів моїх», «Ісусе, нас ради весь день ранами мучений, зціли рани душ наших». Зрада, зречення, образи і смерть – ось те, що стало відповіддю на безмірну любов Божу. Але все це не зменшило любові Бога до нас. «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка?» (Лк. 6:32,33). Господь Ісус Христос Сам виконує ці слова у Своїх стражданнях.

Дороговказна зірка

У давнину мандрівники визначали за зірками напрям шляху. Для християнина Господь стає єдиною дороговказною зіркою, що вказує шлях до «тихого притулку». Дуже давно пророк Валаам мав проклясти ізраїльський народ, щоб звільнені з єгипетського рабства ізраїльтяни не змогли вступити в Землю Обітовану. Але замість прокляття, напоумлений Господом, Валаам вимовив пророцтво: «Бачу Його, але нині ще немає; бачу Його, але не близько. Сходить зірка від Якова і постає жезл від Ізраїля» (Чис. 24:17). Зірка, побачена Валаамом, – обіцяний Богом Спаситель. Спаситель, Який віддав Своє життя за життя інших, за життя всіх нас. Це головна думка Пасії – про рятівні страждання і смерть Господні. У них кожен вірний набуває спокою, тиші, миру. Адже Сам Господь обіцяв це всім нам: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:28, 29).

Автор: священик Василь Куценко