Вина та гріх

Якось із цікавості взяв перший том п’ятитомного «Тлумачальнага слоуніка беларускай мовы», виданого в 70-80 роки минулого століття, і прочитав: «Гріх. У віруючих – порушення правил релігійної моралі». Прочитав і зніяковів. Щось мені перешкоджало прийняти це формулювання і погодитися з ним. Прочитав ще раз. Ага зрозумів: у моїй підсвідомості завжди існувало переконання, що всіх мешканців Землі єднає одна мораль – загальнолюдська. Бо, наприклад, поняття вбивства, розпуста, неправди, злодійства в Андах, на Поліссі та острові Кюсю означають однакові дії, спрямовані супроти особи, її гідності або її власності.

Але цілком можливо, що я – темна людина, яка спрощує питання, і тлумачення в словнику має під собою філософську та богословську основу, якої я не знаю, а отже, словосполучення «релігійна мораль» тут якраз на місці.

Я «поліз» у книжки й в одній із праць ірландського богослова Вінсента Макнамари знайшов думку про те, що багато людей моральність сприймають як відданість своїй релігії. «Утім значення моральності, – пише далі Макнамара, – полягає в чомусь фундаментальнішому, ніж відданість. Її сенс у правдивості – правдивості життя один з одним у любові, незалежно від Церкви. Квінтесенцією цього є традиція природного права. По суті, відповідно до визначень цього права, правильність чи неправильність учинків визначається їхньою природою, а не законами держави чи основами релігійної системи. Інститут моральності має певну незалежність».

І хоча в особі Макнамари я знайшов однодумця, та проте задумався над ще одним питанням: а може білоруський словник подає таке тлумачення з погляду винятково християнського богослов’я? Я не на жарт зацікавився – як же трактують «релігійне» значення слова «гріх» словники інших мов? Французький «Trésor de la langue Françaіse» пише так: «Вільний акт, через який людина, чинячи зло, відмовляється виконувати волю Бога, віддаляючи себе від Нього». Німецький словник «Duden» лаконічніший від французького: «Порушення Божих заповідей». А от «Толковый словарь живого великорусскаго языка» Володимира Даля: «Гріх – вчинок, протилежний Божому закону; вина перед Господом».

Видно, що в різних мовах християнських націй тлумачення слова «гріх» дуже подібне і тільки в авторів білоруського словника, вихованих у середовищі християнської культури та моральності і які сповідують – нехай у межах навіть не релігії, а традицій предків та суспільства – християнські цінності, стосовно цього своя думка. Виходить, ніби в білоруській мові та в інших мовах тлумачаться два цілковито різних поняття.

Можна сказати: треба бути поблажливими до авторів білоруського словника, їхня праця видана в часи, коли Бога офіційно «не було». Не могли ж вони написати за Далем. Так, та не так, бо вже після «смерті» атеїстичної держави «Тлумачальны слоунік беларускай літературнай мовы» мав декілька видань, утім він незмінно повторює те саме тлумачення слова «гріх».

Якби справа була тільки в різному тлумаченні! Очевидними є дві позиції у ставленні до гріха. Одна: гріх просте порушення правил, вина перед собою чи кимсь за те, що ти пішов супроти якихось законів чи морально-етичних норм. Друга: гріх – це також вина й перед Богом. Це не просто вчинок, а свідомий і вільний вибір людини – вступати в конфлікт із законом Божим, переступати межу, за якою ти винний безпосередньо перед Творцем, чи залишитися в гармонії з Ним й зі собою, своїм духовним світом і світом, у якому живеш.

Узагалі поняття вини, як наслідок усвідомлення ганебності вчинків, поєднаних з муками сумління за це, прикметне для всіх культур – і первісних, і тих, які досягали високого рівня розвитку. Відомо, суб’єктивне почуття вини залежить від законів племені чи держави, яким підпорядковується людина, від рівня її освіти, виховання тощо. Але в християн, як бачимо, становище гірше, ніж у багатьох інших мешканців Землі: їхня вина перед собою чи кимсь, ніби в комп’ютерній програмі, автоматично підноситься до ступеня й переходить у якісно новий стан – стан гріха. Вийти з нього не завжди просто. Проте жити в такому стані ще складніше.