Божий дар

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Наближається Господь до днів Своїх Страждань. Йде один занурений у думу про те, скільки зла у світі, скільки страждання, скільки жорстокості, горя, сліз, насильства, і увесь цей тягар, який повинен був би розчавити людей, Він бере на свої плечі, щоб ми не остаточно загинули, щоб він нас не зламав, не знищив рід людський. Він йде і знає, що скоро настане Його година, скоро усе, що є жахливого, мерзотного, темного, блудного, злочинного у світі, – усе це ляже на Нього, усе стане Його Хрестом.

А учні в цей час, йдучи з Ним поруч по дорозі, думають про своє. Вони розраховують на те, що Господь вступить як переможець у місто і проголосить Себе царем, тому вони вже ділять між собою місця біля Його трону. З цієї метою підходять до Нього брати Зеведеєви, Яків та Іоанн, кланяються Йому, – з матір’ю підходять, щоб вона поклопоталася за них, – і просять Його, тільки заздалегідь просять, щоб Він обіцяв їм виконати їх прохання. «Дай нам, – говорять вони, – одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10:37), як сідають знатні вельможі, царські наближені. І на це Господь сумно відповідає: «Не знаєте, чого просите».

«Не знаєте»… Бо в цей час чекав Його не трон, а Хрест, не прославляння, а тортури, не царювання, а смерть. І все-таки Він запитав їх: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?» Вони сказали в невіданні: «Можемо». І Він відповів: «Чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся».

Тим самим Він дав їм більше, ніж просто місце наближених біля трону, Він дав їм співучасть у Своїх стражданнях – от великий дар Серця Христового. Він дав його не лише апостолам, але і всім нам, бо, коли ми причащаємося Святих Тайн, коли ми молимося на Божественній літургії, ми, за словом апостольським, смерть Христову сповіщаємо, доки Він прийде. Разом з Ним помираємо, разом з Ним страждаємо, разом з Ним воскреснемо.

Така велика щедрість нашого Господа. Вона завжди проявляється, коли людина просить Його про щось, коли вона просить про мале, про земне, а отримує вищий дар. У давнину один селянин на ім’я Саул пішов шукати зниклу ослицю, але Бог вже обрав його стати царем народу Божого. І пророк його знайшов, благословив і помазав на царство. Відтоді була така приказка, що пішов шукати ослицю і знайшов царство. Такий дар Божий: Він завжди щедріший, багатший, ніж ми хочемо.

Пам’ятаєте самарянку, чого вона просила в Господа, коли зустріла Його біля колодязя? Дай мені таку воду, щоб напилася назавжди і більше не ходила сюди з глеком. От і все, що було їй треба. А Він їй дав живу воду Євангелія Христового, живу воду спасіння.

Кожного разу, коли люди чогось просять, вони просять Його про мале, але в Отця нашого Небесного багатств багато. Тому нехай наше серце, втомлене і виснажене, сповниться надії, бо Господь – Отець наш, коли ми просимо Його про своє здоров’я, про свої справи, Він нам відповідає: «Я дам вам більше. Я дам вам Свою любов, Я дам вам Свій порятунок, Я дам вам Свою правду, Я дам вам Свій Дух, який спочине на вас».

Тому ніколи не думайте, що ми вже зупинилися у своєму християнському шляху, ніколи не думайте, що все вже зроблено! Завжди є ще одна сходинка вгору, ще одна сходинка, що наближає до Небесного Отця. Коли розбійник помирав на хресті, він просто сказав: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!». Господь дав йому більше. Він сказав йому: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю». І так і ми скажемо:

Господи, пом’яни і нас, заблукалих, гріховних, слабких і сумних, щоб Твій голос для нас прозвучав підбадьорююче, щоб Твоя міцна рука підтримала нас і щоб Дух Твій осяяв наші життя назавжди. Амінь.

27 березня 1988 р.

Автор: протоієрей Олександр Мень