Чому Юда в пеклі, а Петро – в раю – частина 2

Юда Іскаріот (сценічний образ)

Про одних з дванадцяти апостолів Христа ми знаємо більше, про інших – майже нічого. Про Юду Іскаріота до останньої вечері Христа і до подій у Гефсиманському саду було відомо зовсім мало, і то завдяки лише Іоану. Інші три євангелісти про Юду не говорять ні слова. І Іоан пише, що Юда: «був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали» (Ін. 12:6). Одно слово, Юда був скарбником маленької спільноти, яку згуртував довкола себе Ісус Христос. Він носив скарбничку, збирав пожертви, які йшли на їжу, інші потреби та які роздавали жебракам. І при цьому частину грошей Юда крав.

А потім апостол Юда зрадив Учителя.

Достатньо лише заплющити очі й уявити, як це все відбувалося, й ти опиняєшся в полоні запитань: чому і за що Юда продав свого Вчителя, коли він вирішив це зробити, чи Божим Промислом було «заплановано» його зраду, а якщо так, чи винний Юда, чи він просто обов’язковий «персонаж» у «сценарії» кульмінаційних подій земного життя Ісуса Христа, й що привело його до самогубства? Не знайшовши відповідей на запитання, не можна зрозуміти, чому Юда «випадає» з такого важливого постулату християнства – прощення гріхів тому, хто покаявся?

Так чому ж сталося гріхопадіння Юди? Не випадково ж Ісус обрав його до числа Дванадцяти, значить, Христос бачив у ньому справжню віру в Отця Небесного, значить, Він був упевнений, що Юда буде самовіддано нести людям слово Боже. Ба більше, Юді Іскаріоту було довірено скарбничку спільноти. І ні Матфей, ні Марк, ні Лука під час опису подій, що відбувалися всього за два дні до Тайної Вечері, не згадують Юду жодним словом. Значить, був як усі – постійно перебував біля Вчителя, слухав Його, бачив чуда, нічим не відрізнявся – ні з позитивного, ні з негативного боку.

У Новому Завіті немає відповіді на запитання, чому Юда Іскаріот видав Ісуса Христа.

Євангелісти не пропонують нам щодо цього ні обґрунтованих версій, ні просто здогадок. Цим вони завдали великої роботи усім, хто так чи інак спричинився до вивчення Біблії і її тлумачення. За століття, що минули з часу написання чотирьох Євангелій, на цю тему видано стільки поважних богословських, легковажних популярних й філософсько-детективних художніх книжок, що якби їх зібрати разом, то вони зайняли б у будь-якій бібліотеці, мабуть, не один стелаж.

Проте найвірогіднішою і найбільш фактологічно обґрунтованою причиною гріхопадіння одного з апостолів вважають стару, як світ, хворобу, через яку на землі відбувається, мабуть, найбільше злочинів. Причина ця – грошолюбство.

Юда вмів рахувати гроші, знав їм ціну. Коли за шість днів о Пасхи[1], Ісус з учнями був у домі Лазаря, якого Він воскресив з мертвих, «Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його» (Ін. 12:3). На це скарбник Юда зауважив: «Чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?» (Ін. 12:5).

Триста динаріїв, між іншим, були великі гроші: така сума становила заробіток вояка чи поденного робітника за рік. А за скільки Юда продав Христа первосвященикам? «“Що хочете дати мені, – і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників» (Мф. 26:15). Тридцять храмових срібняків дорівнювали 120 динаріям.

Зраді Юди могла сприяти ще одна причина. Мешканці Юдеї, перебуваючи під гнітом Римської імперії, марили про визволення з ярма окупантів. І зі святих книг знали, що Бог, який колись уклав Завіт з народом Ізраїлю, пошле Месію, який визволить їх з-під влади Риму. Юда теж чекав такого Месію. І от з Галилеї приходить Христос. Він, попри Свій молодий вік, говорить вельми розумно. Іноді Його притчі не дуже зрозумілі, у них криються певні загадки, але це тільки додає таємничості Ісусові. Він чинить чуда і називає себе Сином Божим – отож, Він і є той самий Месія, якого сини Ізраїльські вже зачекалися.

Юда одразу повірив Христові, більше того, багато подій, які відбувалися з Ним і за Його безпосередньої участі, були провіщені ще давним-давно у Святому Письмі. Тому Юда був щасливий просто слухати Месію, а коли Ісус вибрав його до числа дванадцяти Своїх апостолів, то в нього з’явилася надія на швидке кар’єрне зростання.

Але Юда, мабуть, до кінця так і не зрозумів не те що глибини змісту приходу Ісуса Христа, а навіть Його слів про Царство Небесне. Юді забракло віри піднестися над земним, а тому він мав надію, що згідно з книгами Завіту Ісус-Месія буде юдейським царем, що Він потребуватиме помічників для керування державою і що Дванадцять, серед яких і він, Юда, отримають високі посади.

Проте Ісус його страшно розчарував. У Єрусалимі Христос сказав Своїм учням, що «віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття» (Мф. 20:19) і що «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:28).

Юда, що отримує плату за зрадництво, Джото ді Бондоне

Юда зрозумів: його надіям не судилося здійснитися. Ісус – ніякий не визволитель ізраїльського народу від окупації Римом, ніякий не керівник нової Юдейської держави. Тож жодних високих державних посад йому не бачити. Так треба хоч гроші взяти за того, хто його і його співплемінників увів в оману.

Утім існує аргумент, який, на думку його авторів, не лише захищає Юду, а й взагалі його відбілює. Аргумент такий: якщо Бог послав до людей Свого єдинородного Сина, якщо Христос знав, що Йому призначено в Його земному житті, то і Юді була призначена така доля: бути зрадником. Звучить переконливо, тим більше, якщо згадати слова Ісуса: «Чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол. Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох» (Ін. 6:70-71). «Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене» (Ін. 13:21).

Чи означають ці слова, що в Юди не було вибору: що його воля була цілком підпорядкована Вищій Волі? Саме цей пункт погляду прийняли деякі з науковців, коли після багаторічної кропіткої праці був відновлений і прочитаний пергамент, знайдений в Єгипті в 60-х роках XX ст. у дуже поганому стані. Деякі науковці навіть поспішили назвати його «євангелієм від Юди». У тексті, який нібито написав Юда, стверджується, що саме йому Ісус довіряв, як нікому іншому із апостолів, що лише йому Христос відкрив справжній сенс Свого народження і Своєї мученицької смерті і дав завдання чинити те, що усі сприйняли як зраду, але без чого місія Сина Божого не була б здійснена.

Це для нас знайдений пергамент став відкриттям, утім його зміст був відомий ще у II ст. і тоді ж його аргументовано ущент розбив (як і авторство Юди) один з найвідоміших тогочасних апологетів (так званих захисників) християнства єпископ Іреній.

І все ж як бути з передбаченням Христа, Який сказав: «Один з вас видасть Мене»?

Іоанн Дамаскін, фреска

Іоан Дамаскін, який жив у VІ-VІІ стст. щодо цього писав, що «Бог передбачує те, що ми маємо вчинити: бо якщо ми не мали б вчинити, то й Він не передбачив би того, чого не буде. І передбачення Боже справжнє і непорушне, бо не воно само причина того, що майбутнє обов’язково станеться, а Він передбачить, що нам доведеться вчинити те чи те. Передбачить ж Він багато, що Йому не до серця й чому не сам Він є причиною. Як і лікар не винний у хворобі, навіть коли передбачить, що хто-небудь захворіє, а хвороба виникла з іншої причини, що породжує хворобу, а передбачення лікаря – це справа його здібностей, – так і те, що ми вчинимо, має причину не від Бога, а в нашій вільній волі».

Як знав Ісус про відречення Петра, так знав Він і про зраду Юди Іскаріота. І попри те, навіть після поцілунку Юди, уже відданий цим на смерть, Ісус звертається до нього: «Друже, для чого ти прийшов?» (Мф. 26:50).

Коментатори Біблії по різному тлумачать це запитання Христа, адже Він знав, чому прийшов Юда з агресивним натовпом. Багато богословів схиляються до думки, що Христос таким чином давав Своєму колишньому учневі останній шанс усвідомити, що він чинить. І хоча ситуацію вже було неможливо «відкрутити» назад, але признатися в зраді і покаятися в Юди можливість була. Та він нею не скористався.


[1]    Пасха – в юдейській традиції свято, яке відзначають в пам’ять про визволення євреїв з єгипетської неволі. Свято Воскресіння Ісуса Христа має назву Пасха не лише тому, що хронологічно збіглася з юдейською Пасхою, а передусім тому, що визволення євреїв з полону слугує для християн прообразом спасіння людей з полону гріха.