«Встань, сплячий…»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Встань, сплячий, i воскресни з мертвих, i освітить тебе Христос!» (Еф. 5:14). Так співали християни з перших днів існування Церкви. Цей заклик звернений і до нас, бо душа наша спить глибоким тяжким сном: сном лінощів, відсталості, гріха. І каже нам Церква: «Нехай воскресить тебе Христос!» Значить, не своєю силою встань, а силою Христовою.

Великий піст є той самий час, коли треба почути це слово, прокинутися нарешті. Можливо, цілий рік ми спали – день за днем йдуть так швидко: здається, це було вчора, а пройшов вже місяць, здається, це було місяць тому, а вже рік промайнув – мчить життя, і ми не помічаємо часу, що проходить. Чому не помічаємо? Бо дрімаємо, пливемо за течією, бо ми ослабли, але Церква каже нам: «Встань, сплячий, i воскресни з мертвих!» І душа наша, роз’їдена гріхами, мертва, повинна воскреснути.

Буває, йдеш полем, бачиш – стоїть людина і махає руками. Підходиш ближче, а це, виявляється, опудало, його поставили, щоб відганяти птахів від посіву. Мертва річ – шапка, сорочка і палиця. От і наша душа, здається, ніби живе, а придивишся ближче – життя немає: ні думок ясних, ні віри живої, ні почуттів добрих – усе заціпеніло, усе вкрилося льодом.

Чудесно, що Великий піст співпадає з часом весни, коли як би мертві дерева починають оживати, земля, вкрита снігом, от-от відкриється, і слово Церкви звучить нам: «Встань, сплячий, i воскресни з мертвих, i освітить тебе Христос!».

І тут ми осягаємо найголовніше про віру нашу. Я запитав якось одну жінку: «Ти віруюча? Православна?» «Так, – каже вона, – я ходжу поминати своїх небіжчиків».

Та хіба в цьому наша віра? Звичайно, потрібно поминати покійних. Але ж їх поминають і язичники, і навіть зовсім невіруючі люди. Коли настає недільний або суботній день, часто на кладовищі приходять натовпи. Але чи всі вони прийшли туди помолитися? Значить, не це головне в нашій вірі. А що ж головне? У кого запитати? Хто дасть нам відповідь? А відповідь ясна, єдина, що виходить з вуст Христових, іншої відповіді немає, усе інше – брехня, людські хиби, людські припущення. Що ж каже нам Господь? У чому суть віри нашої, яка може нас підняти, пробудити і воскресити?

Коли книжник на ім’я Никодим захотів дізнатися, у чому суть віри Христової, він прийшов до Самого Господа. Никодим соромився, боявся людських пересудів, і тому прийшов до Нього вночі і запитав: «Як же жити?» І Господь йому відповів: «Якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого» (Ін. 3:3). Никодим сказав: «Як може людина народитися, будучи старою?». Тоді Господь йому відповів, що народитися треба від води і Духа. Вода – це хрещення, вступ у Церкву, а Дух – це віра наша, яка приймає силу Господню.

Кожен з нас повинен молитися про те, щоб Господь дав нам цей Дух, щоб дав нам це народження. «Хто не народиться зверху, – каже Господь, – той не увійде до Царства Божого». Хто не відчує на собі Його руку, так і буде мертвим стояти в храмі до кінця своїх днів і не почує голосу Божого: «Встань, пробудися, повстань, сплячий!» Значить, дати нам життя може тільки один наш Господь Спаситель – силою Свого Духа. Але кому ж Він цю силу пошле? Тим, хто хоче, тим, хто просить, тим, хто молиться. Тому всіх вас Церква закликає: «Моліться, просіть».

Ми повторюємо щодня: «Прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни». Це ми просимо, щоб Господь до нас прийшов, і до нас увійшов, і очистив нас від зла. Ось це і є життя християнське, про яке каже преподобний Серафим: «Мета нашого життя – надбання сили Духа Божого в серці». Ми слабкі? Так. Погані? Так. Немічні? Так. Відсталі, сплячі, мертві – так! Але прийде Господь, пробудить сплячого і воскресить померлого. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень