Серце Марії

Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх. – Одкровення св. Іоанна Богослова

Є люди, у яких голова не гірша за комп’ютер, але кам’яне серце. Вони звуться психічнохворі. Є люди, у яких добре серце, але зовсім не працює голова. Вони звуться божевільні. А є люди, у яких мізерна вся душа. От для таких холодних людей у середині посту Церква встановила пам’ять преподобної Марії Єгипетської.

Багато молодих жінок з наших країн відправилися в східне рабство, щоб продати своє тіло і гріх обміняти на гроші. Там вони приймають жахливі приниження, побої і бузувірства. І далеко не всі можуть повернутися звідти живими або не покаліченими. Повне безумство – таке добровільне рабство.

Євангеліє нам показує блудницю, яка прийшла до Христа і витерла Йому ноги своїм волоссям. Вона була набагато розумніша. Принаймні, вона в глибині душі, мріючи про інше, чисте життя, накопичила на нього пристойний капітал. Причому досить великий, такий, що навіть апостоли, які на той час багато чого побачили, ахнули від її щедрості.

Миро, яке купила блудниця, коштувало величезних грошей. У приливі осяяння вона упізнала Бога і, побачивши Його, своє майбутнє пов’язала вже не з будиночком у селі, а з Христом.

Марія Єгипетська була іншою. Вона розпусничала не від нужди, не для придбання капіталу, а для куражу. Очевидно, у цей час вона мала величезне, але дуже безглузде серце. Вона була смілива і широка натура. Римська імперія була небезпечним світом. У містах і на дорогах Єгипту було набагато небезпечніше, ніж у пустелі. Там тільки звірі, а тут було багато людей, які гірші за звірів.

Гулящу дівчинку спокійно могли узяти в рабство чи вбити, і ніхто б навіть не пікнув. Її можна було легко образити чи покалічити. Але вона летіла повз усі ці небезпеки як метелик, виспівуючи пісні і сміючись. Господь беріг її, як Він береже всіх нас. Вона ні в чому не знала перешкод своїй чарівливості. Александрійські моряки охоче узяли її зі собою в подорож разом з паломниками, які їхали в Іудею.

Ностальгія за небом, за втраченим рідним домом пронизує все наше життя. Чи світить сонце, чи пеститься дитина, чи розстилається переді мною ніжне море чи шумить рідний ліс, все одно душа тривожиться через протяг з небес. У всяку радість вноситься тонка гіркота небесної туги.

Нам здається, що от я знайшов ту людину, яку шукав усе життя. Мені здається, що я знайшов єдино рідний мені дім і рідну землю. Це погано прихований обман. Насправді, наша туга як голка проколює тонку перегородку, за якою світить справжнє Сонце. І в цей отвір у душу спрямовується потік Божої любові. І кохана людина, і рідний дім, і рідна земля світять тим світом, який стоїть за ними. Головне – не обманутися і з джерелом. Джерело – улюблений Бог.

От як говорить про небесну тугу Соломон у книзі «Пісня пісень». От як душа-наречена шукає коханого – Бога:

«На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його.

Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його.

Зустріли мене вартові, які обходять місто: “чи не бачили ви того, кого любить душа моя?”

Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови

Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, – і поллються аромати його! – Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його. (3:1-3; 5:8; 4:16)

Зрозуміти Пісню Пісень неможливо, якщо душа не закохана в Бога, якщо в серці немає небесної туги. У духовному віці настає такий момент, коли любов до Бога раптом починає пронизувати не лише розум, але всю твою істоту, аж до останньої маленької клітини. Тоді відкривається поезія Пісні Пісень.

Дуже ймовірно, що Марія шукала серцем Жениха, як колись Суламита. Терпіла в очікуванні Його любові і не знаходила її. Але вона її точно чула. Мертва душа не може чути Бога, а жива завжди шукає Його.

У Марії було вражаюче вміння – уміння чути і бачити серцем. Для неї був дуже важливий голос серця. Вона вміла його слухати і розуміла його.

Вона приїхала в Єрусалим разом з паломниками, але не для поклоніння Богові. Як метелик, вона пурхала від однієї людини до іншої, захоплюючись хвилинною радістю гріха. До тих пір, поки вона не виявилася на порозі храму. От як вона сама описує подію з нею:

«Так прибула я до Єрусалиму і в усі дні до свята, як і на кораблі, займалася поганими справами.

Коли настало святе Воздвиження Чесного Хреста Господнього, я як і раніше ходила, уловлюючи душі юних у гріх. Побачивши, що всі дуже рано пішли до церкви, в якій знаходився Животворчий Хрест, я пішла разом з усіма і увійшла до церковного притвору.

Коли настала година Святого Воздвиження, я хотіла увійти з усім народом у церкву. Насилу пробравшись до дверей, я, окаянна, намагалася втиснутися всередину. Але ледве я ступила на поріг, як мене зупинила певна Божа сила, не даючи увійти, і відкинула далеко від дверей, тоді як усі люди йшли безперешкодно».

Це її справжні крилаті слова, що пронизали віки і лягли нам на сторінку.

Дивне не те, що вона відчула силу божественного Духа, а те, що ми, торкаючись до набагато більшої святині, залишаємося абсолютно байдужими до величі таїнств, що приймаються нами.

Абсолютно несподівано вона знайшла Того, Кого шукала все життя. Марія серцем зрозуміла, що все, що було до того з нею – обман і міраж. А в храмі її серце почуло голос Єдиного Коханого. Велике серце – дар більший, ніж великий алмаз. Господь дав їй такий скарб, і він виніс її з гріха.

Її велике і чуйне серце не помилилося в головному. Їй видався єдиний шанс – прибути на Святу Землю і доторкнутися до святині, і вона їм скористалася, зробила точний і бездоганний вибір. Як це добре, коли життя душі і справи так міцно пов’язані! Відчув і замислився. Подумав і зробив. Рідкісна цілісність душі.

Ця любов виявилася такою великою, і так наповнила серце Марії, що вона, побоюючись розплескати її, пішла туди, де цієї любові ніщо не заважатиме. У пустелю за Йорданом. Символічно, що увійшовши до Йордану, вона як би прийняла хрещення безпосередньо від Бога, Який чекав її на тому березі. Вона пішла, шкодуючи лише, що двадцять дев’ять років пройшли дарма без цієї сліпучої і могутньої любові. Вона пішла, засмучуючись лише про те, що досі не вміє любити Бога.

Що їй, такій сміливій і сильній, пустеля? Найближче місце до Раю. Пустеля – палата, де краще всього чутний голос Коханого. Сорок сім років їм ніхто не заважав. Марія жила в променях Божої любові, і Бог посміхався їй. До тих пір, доки не прийшла кончина. Господь послав Своїй коханій і причастя, і священика, який упокоїв її в землі за Йорданом. Щасливий кінець для неї, а для нас пам’ять її життя, прийнята серцем, – тільки початок нашого духовного віку.

Перша седмиця посту була присвячена молитві. Седмиця Григорія Палами – розуму, що шукає Бога. Середина посту – серцю. Мар’їне стояння – серце посту.

Коли темне і холодне залізо вносять в горнило, то воно, нагріваючись, починає світитися. На Мар’їному стоянні церква уподібнюється кузні, а ми – холодному залізу, вкладеному в горн. На повітрі ми холодні і чорні, у храмі світлі і гарячі. Канон Андрія Критського – як міхи, що роздувають горн. Наше серце – як тяжке залізо в цьому горні. У наше серце дихає жар молитви преподобного Андрія Критського, і воно відгукується і розгорається. Мар’їне стояння – це апофеоз посту, що полягає в збуджуваній теплоті серця і займанні любові до Бога.

Серце наше – як залізо. От, розгорілося і знову потухло. І відчуваєш, що знову пропадаєш з цим залізом у грудях. Прийде Пасха і знову буде радісно і соромно, що піст знову пройшов безкрило. І видихнеш на небо:

– Так навчи мене, Господи, любити Тебе. Я не можу без вогню.

Слова, слова.

«Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх» (Одкр 3:15,16).

Небесний протяг обпалює холодом душу. Преподобна мати Марія, дай мені руку з неба і винеси мене з цієї нової крижаної Александрії! Адже ти все знаєш про любов таких, як я.

Подвиг Марії – це подвиг серця. Серця, яке своєю силою знайшло Бога. Не книгами, ні розумом, ні пильнуванням, а просто любов’ю. Нам це дуже близько і зрозуміло, бо ми мало читаємо, погано думаємо, не молимося, ледве постимо. Нам доступніше шлях серця. Насправді, Бог краще за все пізнається добрим серцем. Ми страждаємо від свого жорстокого серця. Ми шукаємо і просимо в Бога м’якого серця. І історія зі святою Марією Єгипетською дає нам відповідь на те, як Бог знаходиться і зберігається таким серцем.

«Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, – і поллються аромати його! – Нехай прийде любий мій у сад свій» Пісня Пісень

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: П’ята неділя Великого посту