Церковні критикани

У церковному середовищі є група людей, які знають найкраще за всіх як слід усе робити і вони готові годинами вчити цьому всіх оточуючих. Але саме дивно те, що самі вони і пальцем не поворухнуть, щоб самим щось зробити. Що ж, критикувати всі гаразд, а щоб робити… (зазвичай, з вуст людей, які дійсно приймають діяльну участь у житті певної парафії, несуть якесь служіння, рідко можна почути критику). Ще більше подібних критиканів і «радників» знаходиться поза церковною огорожею, що не заважає їм вважати себе «експертами» у церковній галузі (для таких людей Церква – це не спільнота віруючих, а просто ще одна громадська установа). Можливо, прямо себе такі люди експертами не назвуть, але з їх критичних суджень це стає зрозумілим, як і те, що в Церкві щось не так, точніше все не так (чи майже). Таким людям радять часто влитися до церковної спільноти, щоб вони на власні очі переконалися, що більшість їх суджень хибні і навіяні звичайною необізнаністю.

Але навіщо такі люди в Церкві? Щоб поповнити ряди вічних критиків і нитиків, які на більше нічого не здатні? Чи ви думаєте, що потрапивши в церковні стіни вони змінять свої погляди? «Для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість. Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються, будучи огидними і нездатними ні до якого доброго діла» (Тит 1:15,16), – ці рядки були написані майже 2000 років тому, але з тих часів, як бачите, нічого не змінилося.

Справжній шлях до Бога, входження певної людини до церковної спільноти, відбувається через покаяння, коли ця людина бачить, висловлюючись Христовим виразом, – колоду, що засіла у власному оці, а не відшукує скалку в оці ближнього. Покаяння – це коли людина бачить свої гріхи, проступки і не може для них дати раду. Покаяння – це коли людина хоче піти від пітьми до світла, але доходить висновку, що без Божої допомоги це зробити просто неможливо. Коли людина відчуває в собі таке, для неї, чесно кажучи, немає жодного діла до справ інших, бо вона сама не знає, що самій робити із самою собою, близькими, оточенням, усім своїм життям. Як у такому стані можна критикувати, а тим більше вчити інших?! Ніяк!

Так що наступного разу треба менше зважати на критику, а більше звертати уваги на критиканів: «По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 7:16-18). Хай спочатку покажуть справи свої, а тоді погоримо, якщо, звісно, буде сенс.

Редакція сайту


Ваш коментар: