Три притчі про Небесне Царство

На другий день Страсної седмиці Церква розглядає дуже складні, насичені образами три притчі про Царство Небесне, про ту точку, в якій сходиться сенс життя і смерті, про той стан, в якому відкривається справжнє лице людини, голої перед правдою Божою, перед правдою Любові.

Важливо відзначити, що говорить ці притчі Христос, Котрий йде на смерть заради людини, з любові до неї. Тому і зміст цих трьох Христових притч – про любов і про ту відповідальність, що лягає на кожну людину, яка несе в собі талант любові – дар Бога Людинолюбця. Притча про десять дів, притча про таланти і опис Страшного суду – такі різні сюжети, такий несхожий ритм дії, – але основа одна: відповідь перед Богом за найголовніше завдання нашого життя – навчитися любити своїх ближніх, усіх тих, з ким Господь дав мені прожити в один час і в одному місці моє невелике життя.

Що отримують слуги в притчі про таланти? Кожен отримує певну силу любити, кожному дається за його силами, за його мірою. І як людина примножить цю любов, наскільки вона зможе залучити в цей кругообіг любові якомога більше людей, заразити нею своїх ближніх – настільки виправдане її життя. Адже все життя людини – що це, як не творчість у любові, творчість, що робить нас богоподібними. Уже в древні часи в притчі про десять дів бачили в символі єлею справи любові, створені людиною. Адже п’ять дів теж чекали Жениха-Христа, щиро і терпляче, але Він не упізнав їх: “Істинно кажу вам: не знаю вас” (Мф. 25:12).

Тут доречно згадати інші слова Спасителя: “З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою” (Ін 13:35). В описі Страшного суду, цікаве передусім те, що його наводить Сам Суддя, усе людство розділяється за справами любові, що були зроблені ближнім. І тим більше важливо нам звернути увагу на те нерозуміння, яке викликає суд Христовий у людей як грішних, так і праведних: “Коли ми бачили Тебе подорожнім, голодним і спраглим?”

Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25:40). Христос ототожнює Себе з нашим ближнім, тим самим, часто непомітним сучасником, котрий живе поруч.

Слухаючи ці серйозні і навіть суворі слова Спасителя, – суворі, бо стосуються вони нашої останньої долі, – ми повинні запитати себе: чи достатньо ми християни, чи можна в нас упізнати учнів Людинолюбця? Нам слід “зважувати” своє християнське життя дуже простим питанням: чи є в мене інтерес до ближнього? Якщо я дійсно прагну стати частиною Церкви, але при цьому в мене зникає інтерес до ближнього, до конкретної людини, яка стоїть поруч, яка живе поруч, на спілкування з якою прирік мене Господь, – я маю зізнатися собі, що щось зі мною не так, щось я роблю неправильно і недостатньо в мені тієї бадьорості любові, до якої закликав мене Христос. “Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде” (Мф. 25:13).

Звичайно, це слова про Страшний суд і про Суддю Прийдешнього, про Жениха, Котрий не оголосив часу Свого приходу. Але кожна людина, яка потребує нашої любові, є такий жених, несподіваний і небезпечний.

Христос іде на страждання через любов до людини, через любов до кожного з нас. Тому ми – учні Людинолюбця – повинні в житті своєму, у своїй духовній праці підтримувати інтерес до людини, мати запас світла і тепла для кожного жениха, який потребує їх. Тоді і тільки тоді ми будемо гідно і по праву носити на собі ім’я Христа, любов Якого пізнали ми в тому, що Він поклав за нас душу Свою.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)

Усе по темі: Великій вівторок