Слово на Страсті Христові

Неймовірно складно розповісти про Страсті Спасителя в рамках статті. І за величиною фізичних страждань, і за силою душевних мук, і за колосальним богословським значенням ця подія просто переростає людську свідомість. Не лише книги – бібліотеки мало, щоб осмислити це! Не дарма ж вже дві тисячі років люди думають про це, говорять, пишуть, знімають фільми… а тема Страстей залишається не просто не вичерпаною, а навіть по-справжньому і не розкритою.

І, здається, це не дарма. Тому що Страсті Христові – це Страсті (не страждання – це слово занадто слабо передає драматизм того, що сталося, а Страсті!) Боголюдини. Нам ще доступна логіка людського страждання – усі ми згрішили і грішимо і, по правді кажучи, заслуговуємо на покарання. Але страждання Безгрішного? Того, Хто через безмірну любов зійшов до нас, у наш світ, Хто, щоб нам не було самотнє, пройшов шляхом спокус і найжорсткіших позбавлень: народився в хліву, з дитинства був у вигнанні, потім не мав де голову прихилити, пройшов і найсуворіший піст, і спокуси від сатани… Дійсно разом з апостолом ми можемо сказати, що в Ісусі “ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха” (Євр. 4:15).

І от Його, абсолютно безвинного і відкритого до всякого, схопили, мучили і вбили.

Та хіба людина здатна на таке?.. Здатна! Преп. Юстин Попович каже, що сам сатана не замахнувся б на таке – убити Сина Божого, а людина – задумала і зробила. Навіть жорстоке серце розбійника, який корчився в муках на сусідньому хресті, здригнулося від такого злочину: “Він нічого лихого не вчинив” (Лк. 23:41). Але є люди, в яких ще більш змертвіле і зле серце.

Історію Страстей ми знаємо, в Євангеліях вона зображена яскраво і коротко. Але як проникнути в непроглядну глибину суті, сенсу того, що сталося?

Вкажу на деякі моменти, які допоможуть нам з вами глибше переживати таємницю хресного подвигу Ісуса Христа.

  1. Спаситель знав про майбутні Страсті. І Він знав, які вони будуть важкі: “Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов – на цю годину” (Ін. 12:27). Зауважимо: Спаситель не безпристрасний в очікуванні прийдешніх страждань. Його душа обурюється, тобто приходить у найсильніше хвилювання при думці про майбутні страждання, але йти цим шляхом необхідно.
  2. Страсті Христові – більше, ніж людські муки. Це безмірні страждання Боголюдини, Котра бере на Себе гріхи всього світу. “Узяти на себе гріхи світу” – по відношенню до Христа – це не пусті слова, а справжнісінька правда. І почалися страждання Христові задовго до Голгофи, відразу після Тайної вечері. “Сумна душа Моя смертельно” (Мк. 14:34), – говорить Христос учням. Не в силах стояти, Він “впав на землю і молився” (Мк. 14:35), “почав тужити й сумувати” (Мк. 14:33)
  3. Узяття на Себе гріхів світу може винести тільки Син Божий, творіння не винесе цього, от чому в розповіді про Гефсиманське моління ми знаходимо чітку вказівку на перебування учнів на відстані від Ісуса. Христос і раніше усамітнювався для молитви, проте новим тут є вказівка на дистанцію: ви – “тут”, Я – “там” (Мф. 26:36). Звернемо увагу на діалектику цієї молитовної самотності Христа:
  • От Ісус віддаляється від них – “посидьте тут, поки Я піду та помолюся там” (Мф. 26:36);
  • Потім Він кличе трьох обраних учнів наблизитися;
  • Далі Він говорить їм: “Пильнуйте й моліться“, проте їх молитва – про інше: учні повинні молитися про себе – щоб захиститися, “щоб не зазнати спокуси” (Мф. 26:41), Сам же Христос увійшов до цього випробування, йде крізь нього;
  • Христос тричі приходить до учнів і тричі йде, що підкреслює близькість, але і дистанцію.

Відмітимо і нездатність учнів допомогти Ісусові в Його самотній молитовній боротьбі, через що Петро (у Євангеліях від Матфея і Марка) і два інші учні (від Луки) чують докірливі слова Спасителя.

Усе це показує нам, що учні і можуть, і повинні розділяти страждання Христові, але їх роль у цьому занадто мала. І не тому, що вони байдужі до страждань Учителя, а тому, що це просто перевищує їхні сили.

  1. Страждання Христові – максимальні! Так у Євангелії від Іоана (13:1) сказано, що Христос слідує Своїм Шляхом “до кінця”, тобто приймає надлюдські страждання ганебної тяжкої смерті.

Поцілунок Іуди, узяття під варту, допити, кепкування, биття батогом. На кожному з цих моментів ми можемо зупинитися і молитовно роздумувати, молитися, співчувати, плакати.

  1. Пити, – каже Христос на Хресті (Ін. 19:28).

Зазнаючи муки, Спаситель хоче пити. Чи не про це цей вигук: Пити?.. Але тут виникає питання: чи крик це людини, яка знаходиться в стані напівнепритомності, чи крик Боголюдини? Христос відмовився пити наркотичне вино, яке зазвичай давали засудженим, щоб до кінця випити Чашу страждань. Чому? Якщо ми згадаємо, що Він навмисно не став Себе захищати, виправдовуватися, ні перед єврейськими старійшинами, ні перед Пилатом, – ми зрозуміємо, що Він не бажав скоротити Свою муку. Значить, це слово – більше, ніж звичайне людське слово, прохання про питво.

“О, Господи! Чи дійсно жадаєш Ти води, чи – любові? Чи жадаєш Ти як людина, чи – як Бог. От римський легіонер дає Тобі губку, змочену в оцті. Це єдина крапля милосердя, яку Ти відчув від людей за 3 години висіння на хресті” (святитель Микола Сербський).

Спаситель усім Своїм служінням звертався до совісті людської, намагався пробудити душі людські, і тут, помираючи, виявився вірний Самому Себе. Він і на Хресті звертається до людей, даючи їм можливість опам’ятатися, опритомніти від мороку жорстокості, в якому вони перебувають. І ми знаємо, що римський сотник покаявся біля Хреста.

  1. Але Він був не самотній!

Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина” (Ін. 19:25).

Ми знаємо точно, що біля Хреста, на якому помирав Спаситель, стояла Його Мати і деякі інші жінки. Учні втекли, а вони ні. Вони стоять – з мужністю, з вірністю, з любов’ю. Одного дня Христос зітхнув: “Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?” (Лк. 18:8). Так, у момент Страстей Своїх Він побачив: знайде віру! Бо серед людей є не тільки злі і боязкі, але є й ті, любов і мужність яких більше страху смерті.

Яка чудова любов, що перемагає страх смертний! Яка чудова Любов, яка привела Сина Божого, щоб спасти цей світ!

Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього (Ін. 3:16-17).

Автор: протоієрей Костянтин Пархоменко