Про цнотливу грішницю

Якась жінка, відома в місті грішниця, приходить у будинок, де приймають чудотворця Христа, де обідають пристойні люди, і мовчки, із сльозами, починає омивати голову і ноги Спасителя дорогоцінним миром.

Христос не перешкоджає їй, так що навіть учні намагаються “напоумити” Господа цілком розумним і навіть людинолюбним аргументом: продавши це миро, можна було здійснити безліч добрих справ, наприклад, нагодувати жебраків. Але Спаситель відкриває співрозмовникам справжній сенс цього помазання: “Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала” (Мф 26:12).

І в цих словах для нас нова перешкода: чому Христос покладає цю величну і царствену місію – підготовку до погребіння – на жінку-грішницю? Чи не принижується урочистість і піднесена краса моменту присутністю негідної учасниці?

Адже жінка, яка удостоїлася служити Спасителеві в цій таємничій і символічній дії, насправді була грішницею. Але вона була залучена до чину мироносиць, бо пережила всім нам добре відому подію: зустріч із Христом. Тут не подив перед чудесами красномовного проповідника, не дозвільна цікавість – тут непередаваний і ні з чим незрівняний досвід зустрічі із справжнім життям, справжньою любов’ю і розумінням.

Коли людина зустрічає Бога, вона набуває свого справжнього лиця: очі, що побачили Бога, це мої очі, серце, що палало від Його слів, – моє справжнє серце. З-під нагромаджень багаторічної фальші і брехливих моїх масок раптом виявляє себе так і не померла, хоча і похована, справжня людяність.

Після цієї зустрічі ніхто не може більше залишатися тим ким був. І дуже важливий тут момент розуміння, бо людина може бути настільки роздавлена гріхом, так поневолена ним, що, здається, смерть була б відрадою і єдиним виходом із цього сумного рабства.

І щастя, якщо знайдеться хтось, хто здатний зрозуміти тебе і поспівчувати, – і в Христі людина знаходить таке розуміння і співчуття. І гріх вже не здається таким абсолютним і владним, і людина нарешті розуміє, чого ж вона по-справжньому все життя шукала: святості і чистоти, тобто справжнього життя, яке Христос подає з надлишком.

Грішниця нічого не говорить, ні про що не просить. Вона просто робить те, що підказало їй любляче серце, і Христос приймає її любов; приймає не через поблажливість і жалість, а як Свою сестру, як Свою ближню, і довіряє їй дуже особисту і святу справу – підготовку Його тіла до погребіння.

Коли читаєш такі Євангельські рядки, тоді замовкає всякий смуток і страх відчаю зникає, бо у своєму житті починаєш відчувати ту саму любов Христову (Еф. 3:19), що перевищує розуміння, про яку писав Павло. Христос любить мене навіть грішником і нікого, хто до Нього приходить, не проганяє геть.

Серед християн багато людей, яким ще важко розлучитися зі своїм гріхом, зі своїми багаторічними поганими звичками – погане входить пудами, а виходить золотниками, тобто малими монетами, краплями. Але ця віра в нас Бога, ця любов Божа дає таку дивну надію і силу, що здатна воскресити будь-яку людину, вирвати її з влади гріха.

Тільки всім нам, і “святим”, і грішним, треба вчитися цій вірі в людину і благоговінню перед таємничим шляхом, яким Господь веде її в Царство Небесне.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)

Усе по темі: Велика середа