Таємниці Страсного тижня: Сад Гефсиманський – Зречення Петра

Сад Гефсиманський

Протести святого Петра, Джеймс Тіссо

Близько опівночі в четвер пасхальна трапеза за правилами закінчується і всі йдуть гуляти. Євангеліст Іоан саме тут розгортає своє основне оповідання. Саме в цей момент Господь повідомляє учням основний зміст Свого вчення. Він прощається з ними і дає їм нову заповідь любити один одного, говорить про Святий Дух, благословляє їх, встановлює Церкву, обіцяє їм у світі скорботу, але і перемогу над світом (Ін. 14-17 розділи). Вони йдуть у Гефсиманський сад. Місце було зручне для бесіди, і Господь любив туди ходити. Далі бесіда відбувається дорогою в Гефсиманію.

Є різниця в тому, як події бачаться синоптикам, і як вони бачаться Іоану. У синоптиків усе відбувається на загальну Пасху, а в Іоана напередодні –  на день раніше. Проте в обох випадках вони згодні, що в наступний за п’ятницею день була Велика Субота, субота, яка випадає на Пасху. Уявіть святкову атмосферу в Єрусалимі, коли тисячі паломників стікаються до Храму. Храмова варта планує операцію по захопленню так, щоб цього ніхто не бачив. Але починається усе з входу Господнього в Єрусалим, починається з натовпу народу, який вітає Христа. І в нас виникає закономірне питання: куди поділися всі ці люди, коли Христа заарештовували? Проте недаремно арешт відбувається в пасхальну ніч. Усі люди вдома чи гуляють у себе в саду чи, якщо це паломники, об’єдналися з іншими сім’ями і святкують разом. Це та ніч у році, коли менше всього шансів зустріти когось у громадському місці.

Подальші події: молитва, сон учнів, Іудина зрада, арешт – усе це відбувається досить швидко.

Іудина зрада

Господь знову повертається до учнів, і тут же з’являється Іуда. Він подає знак. І це викликає нерозуміння, яке виразив і Сам Христос, кажучи: “Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене” (Мк. 14:49). На мій погляд, це говорить про те, що це не ті, хто слухав Його бесіди. Це храмова варта, яка не знала Христа в обличчя. Христос був досить яскравою Особистістю, не впізнати Його було дуже важко. Вночі, при світлі факелів і яскравому місяці (перший весняний повний місяць) неможливо не впізнати того, з ким ти вдень вступив у запеклу суперечку. Іуда вітає Його цілуванням (Мк. 14:44). Таким було звичайне вітання на Пасху. Проте “цілування” – це також і словесне вітання. Тому можливо й те, що він просто привітався з Ним, і те, що він Христа поцілував з конспіративних міркувань. Така конспірація свідчить про те, що народ ніяк не схвалював цього. Ми читаємо, що арешт здійснюється з дотриманням усіх тих пересторог, які дотримувалися і за часів радянської влади – так що навіть найближчі сусіди не були в курсі подій.

Зречення Петра

Коли в Гефсиманському саду зав’язалася колотнеча, ми бачили згуртовану купку учнів, які всі як один були готові на смерть. Вони навіть узяли два мечі, але раптом повтікали (Мк. 14:50). При цьому жодних римських легіонів ми не бачимо. Бачимо храмову варту, яку можна було прогнати або, відбиваючись, втекти. Але учнів повністю деморалізує поведінка Христова. Вони готові битися, особливо Петро; він навіть відсік вухо рабу первосвященика. Але Господь це вухо зціляє. І вони не розуміють, як слід діяти в цій ситуації. Він говорить, щоб Його взяли, а цих не чіпали. Значить, Він хоче, щоб вони втекли і залишили Його? Інакше Він би сказав: “Прикривайте відхід, тікаємо в Галилею, де нас не знайдуть!” Можна собі уявити цю розгубленість, нерозуміння, жах, коли вони бачать, що Він відмовляється бути захищеним. Але в той же час Він обертається і дивиться на Петра (Лк. 22:61). Значить, не хоче, щоб вони відреклися. Чого ж Він хоче?

Можна припустити, що Петро весь час чекає знаку. Його вводить у двір “улюблений учень”. Тобто, цей учень належить до єрусалимської знаті чи до священиків чи до вчених книжників. Як інакше він може бути знайомим первосвященика? Традиція говорить про те, що це – Іоан Зеведеєв. Петро ж безумовно галилеянин – його викриває мова. А улюбленого учня його мова не викриває. Він, коли входить, навіть просить за Петра, щоб і його впустили (Ін. 18:16). Отже, він місцевий. Він безмовно присутній і не зрікається.

Зречення Петра, Дмитро Васильєв

А Петро, як ми пам’ятаємо, відрікшись тричі, виходить геть і гірко плаче. Живий, неушкоджений, дезорієнтований.

Автор: Ганна Шмаїна-Великанова

Усе по темі: Великий четвер