Цілування не дам Тобі, як Юда

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Коли Господь з учнями зібрався на Тайну Вечерю, Він сказав їм: «Дуже бажав Я цю паску їсти з вами» (Лк. 22:15). Чому Господь так прагнув зібратися зі Своїми учнями саме цього дня, адже Він з юності завжди справляв його як Священне свято? Але Пасхі цього року Він надавав особливе значення. Учні не знали, що Він хоче зробити Пасху. Проте з Його слів і натяків вони могли зрозуміти, що Він бажає в пасхальні дні укласти Новий Завіт і проголосити Царство Боже.

Саме тому, дізнавшись від Іуди, де буде Ісус, влада так квапилася схопити Його, незважаючи на свято, на народ, на те, що люди могли обуритися. Вони боялися, що щось відбудеться в цей пасхальний день, щось зробить Ісус таке, що поколиває їх авторитет і старі засади. Ворог квапився, а Господь жадав. Як казав Він колись: «Я прийшов вогонь звести на землю» (Лк. 12:49). І у священному нетерпінні Він чекає, щоб вогонь запалав.

І от настає вечір Великого четверга, і ми з вами знову як би духовними очима бачимо, як Господь збирає Своїх самих улюблених, збирає, щоб укласти Новий Завіт у Своїй крові. Завіт означає близькість, спорідненість, союз, єднання. Тому в давнину, коли він укладався, усіх присутніх кропили кров’ю жертовного агнця. А чому кров’ю? Бо кров – це знак життя. «Сила життя, – казали древні, – міститься в крові». Значить, кров священна, вона сполучає всі члени тіла. Коли кров’ю однієї жертви окроплялися всі учасники молитовних зібрань, вони ставали як би єдиною кров’ю, тобто єдиним життям. Їх з’єднувала сила Господня. Незримо був присутній Господь під час тієї старозавітної жертви. Тому Господь Ісус обрав цей старозавітний обряд, щоб затвердити Свій Новий Завіт.

Коли Він говорив про Свою кров – Він говорив про Своє життя, коли Він говорив про плоть, Він говорив про Себе, втіленого у світі. Коли Він казав: «Прийміть, споживайте», коли Він казав: «Пийте з неї всі», – Він хотів, щоб його сила, Його життя, Його Божественна і людська істота з’єдналася з нами, щоб узи – завіт Вічного – з’єднали нас з Ним і між собою.

Подібно до того, як люди, які п’ють з однієї чаші, їдять за одним столом, залучаються до тієї природної сили, яка підтримує їх життя, так само і чаша священна знаменує явлення Духа Божого, сили Христової. Кожного разу, коли ця чаша здіймається в храмі, знову звершується Тайна Вечеря. Знову Господь тут незримо з нами і каже нам: «Я помер за вас, Я прийшов у цей прекрасний, створений Мною світ, який через ваші гріхи, через сатанинські дії затьмарений; Я тут гину, бо Святе обов’язково має гинути, коли приходить морок. І це Моя жертва любові – бути поряд з вами, незважаючи на смерть, незважаючи на гріх, який торкається Мене сьогодні». Тому Він Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.

Жертовний агнець, Хосефа де Обідос

Колись був старовинний обряд: священики покладали руки на жертовну тварину, залишаючи на ній усі гріхи і приносячи тварину Богові з великим покаянням. Але вже немає жертовного агнця, а є Боголюдина, Христос, і Його любов. І Він усе бере на Себе, вбираючи в Себе страждання кожного з нас. І в цю ніч, коли Він був за столом, коли Він чекав, що з хвилини на хвилину прийдуть Його вороги, Він думав не про Себе, а про кожного з нас. Він віддавав Себе заради нас.

Ця священна ніч, затьмарена зрадою Іуди, – ніч сходження Бога у світ. Що зустрічає Він? Неміч, страх, зраду учнів, Він зустрічає байдужість натовпу, жорстокість катів, несправедливість суддів – усе зло світу, що обернулося проти Нього. Усі були проти Нього, усі Його залишили. Саму гірку чашу в цю ніч Він випив для того, щоб спокутувати нас і очистити.

Ми сьогодні знову приступаємо до Його священної Трапези і молимося: «Цілування не дам Тобі, як Юда», – бо кожен з нас може стати Його зрадником, як Іуда, який приходить до Нього і запитує: «Чи не я, Господи?» А Господь мовчить, бо читає в нашій душі: скільки разів ми глумилися над законом Його, зневажали його, ображали, а значить, розпинали Його.

Тому ми приходимо до святої чаші з таким почуттям, неначе це нам заборонено, неможливо, і тільки по Його милості ми осмілюємося приступити до Його Трапези – Тайної Вечері. Так нехай же цей день і ця чаша нагадують нам про те, що близькість до Господа може обернутися спасінням, а може – загибеллю, як для Іуди. Світло сліпить людину. Нам дано сьогодні велике таїнство. Сила святині, якщо ми її не споживемо в житті своєму, обернеться проти нас, і в морок відпаде душа. Тому що бути поряд з Господом – це означає мати велику відповідальність, бути зваженим на вагах Його правди, повірити в Його любов і віддати Йому усе, що маєш.

Тому, підходячи до чаші, ми повинні знову і знову повторювати ці слова: «Цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм». Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Великий четвер