Христа вбивають, а що ми?..

У Страсну п’ятницю Христа сильно били навіть за мірками того жорстокого часу. Бити Його взагалі почали ще в ніч з четвер на п’ятницю: у Гефсиманському саду (адже не думаєте, що Його чемно взяли під руки, зачитали Йому конституційні права та спровадили в найближчий райвідділ – гуманне поводження із заарештованими стало якраз наслідком проповіді, смерті і звичайно ж, воскресіння Христового), також Христа били на суді в Каяфи.

Били батогами, які роздирали шкіру, м’язи, оголяючи кістки… Били з наміром завдати найбільшої шкоди організму, але не вбити. Вбили Ісуса дещо пізніше, привселюдно, піддавши найганебнішій і найжорстокішій страті на хресті. Сьогодні хрест – це звична річ, а за часів Римського панування людям ставало ніяково від самого цього слова.

Христос помер, зазнавши побиття, наругу, відкидання навіть власним Небесним Отцем. Чому Отець покинув Його в ці найстрашніші хвилини? «Якщо б не покинув – Христос не зміг би померти», – вважає дехто. Можливо так, але здається, Йому там хресті від цього не було легше.

І так, Христа зраджують, нещадно б’ють, убивають.

А що ми? Хтось із сумом, огидою, жалем згадує ці моменти, а більшість? Фарбує яйця, пече паски, хвилюється, щоб встигнути все зробити до свята. Те саме робили більшість юдеїв у день страти Христової. Те саме роблять більшість з нас. І як пройшло непоміченим для більшості юдеїв Христове воскресіння, таким самим непоміченим воно залишиться для переважної більшості людей, які вважають себе християнами, тобто послідовниками Христовими. Бо не побачивши Христової смерті, людина не зможе побачити Христового воскресіння.

Редакція сайту

Усе по темі: Велика п’ятниця


Ваш коментар: