Таємниці Страсного тижня: Суд і вирок

“Це – Чоловік!”, Антоніо Чізері

Анна, Каяфа, Пилат

Христа ведуть до Каяфи, до Анни і потім до Пилата. Чому така послідовність? Для початку Його повинен засудити єврейський суд, оскільки певна видимість самостійності в Ізраїлі все-таки була. У Луки згадується тетрарх Ірод Антипа, який правив Галилею. До нього і відправляє Пилат Христа, щоб спихнути із себе відповідальність на Ірода, а той у свою чергу спихає її назад на Пилата.

Як сказано в Євангелії і з цим повністю узгоджуються дані єврейської писемності (Талмуда і Мидрашей) – євреї не могли нікого страчувати. “Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його” (Ін. 18:31), – ця фраза була кинута Пилатом просто як відмовка, мовляв, йдіть звідси. Він прекрасно розумів, що вони не можуть нікого стратити.

Проте тут ситуація абсолютно особлива, оскільки Христос прямо сказав, що Він Месія, і це чули кілька чоловік. Кілька разів під час арешту і пізніше в первосвященика Христос вимовляє фразу: “Це Я”. Якщо ми перекладемо ці слова назад на іврит, це буде Ім’я Боже. Невимовне, таємне Боже Ім’я. “Я ваш Бог”, – каже Він. “Его Емі” (грец.). Коли Іуда приводить варту вона запитує Ісуса з Назарета, Господь відповідає: “Це Я” (Ін. 18:6) і вони падають на землю. І так вони роблять двічі, бо Він вимовляє те, що не може сказати жодна людина. Більше того, ми знаємо кілька історичних епізодів, коли людину опановувало безумство, вона, вибігаючи на вулицю, вигукувала Ім’я Боже і її на місці лінчував натовп. Жах перед цим Ім’ям був такий великий, що люди думали, якщо негайно не позбавитися цієї людини, то ударить блискавка і загинуть усі. Такий був жах перед Ім’ям Божим. А Христос повторює це Ім’я не один, а кілька разів. На питання: “Чи ти Христос?” Він відповідає не лише: “Так, це Я”, – але: “Так, Я – це Він, Бог Господь”. Люди, які зібралися в Каяфи, переконуються в тому, що Він вважає себе Христом і можливо навіть Богом, і віддають його римській владі.

Христос знову виявляється перед Пилатом. Дуже по-різному синоптики і Іоан описують їхнє спілкування. Але ми можемо з упевненістю сказати, що життя Христове залежить від Пилата. Аргумент, який переконує Пилата віддати Христа на страту, – Він називав себе царем. А хто називав себе царем, той ворог Кесареві. І якщо залишиш його в живих, ти не друг Кесарів. Друг Кесарів – це не той, хто з ним п’є чай по суботах. Це титул, який давав людині велику владу. І Пилат боїться втратити її.

Страждання

Сцена катувань Ісуса є у всіх євангелістів. Спочатку римські солдати грають у піжмурки; знаменита солдатська гра, що існує до цього дня: один солдат закриває очі, хтось ударяє його і треба відгадати хто. Ось це роблять римські легіонери в Преторії з Ісусом Христом.

Проте Іоан додає до цього подробиці: Христа переодягають у багряницю, одягають як би лавровий вінець, але з терня, і виводять показати народу. Тут Пилат вимовляє: “Це – Чоловік!” (Ін. 19:5). Це дивна дія. Для чого вони це роблять? Мені здається, що за цим стоїть древній обряд. Це підтверджує Йосиф Флавій в останньому розділі “Іудейської війни”. Там описується, як бунтівника переодягають у царський одяг, возять вулицями і потім спалюють. Це явище існує в найрізноманітніших релігіях, у найрізноманітніших культурах. Це ритуал: жертва обожнюється, а жертву, яку обожнюють, страчують; це було в давнину і в греків, і в римлян. І дивним чином це символічна дія наповнюється в Христі реальним змістом. Адже Він і є спокутна Жертва, Яка повинна померти за всіх. У цьому подвійна трагічна іронія: вони жартома зображують, що Він є жертва, а Він і справді є ця Жертва.

Симон Киринеянин

Христа знову переодягають у Його одяг і ведуть на страту. Він несе Свій хрест – предмет дуже важкий. Тягнути свій хрест – це тортури перед стратою, і вона вважалася обов’язковою, але очевидно Він дійсно не може цього робити, Він падає. Тоді кличуть іншого єврея – Симона, який проходив повз. Одному із синоптиків він явно знайомий, бо він додає, що це батько Олександра і Руфа (Мк. 15:21). Симон бере в Христа, Котрий впав, хрест.

Лікарі, які займаються голгофськими дослідженнями, вважають, що перше падіння – це перший інфаркт. У цей час у Палестині спека, близько полудня, і, за словами Матфея, насувається гроза, тобто особлива задушлива атмосфера. Господь вночі не спав, Його били. Дуже схоже, що в Нього інфаркт. У Луки ми зустрічаємо бесіду Господа з жалісливими жінками, які супроводжували засуджених на страту. Такий звичай існував в Єрусалимі і в Римі. Жінки готували спеціальне наркотичне питво, випивши яке, приречені на смерть втрачали гостроту відчуттів і занурювалися в напівсон; жінки давали його засудженим, щоб якось полегшити їхні страждання. Господь від дурману відмовляється. Його розпинають.

Автор: Ганна Шмаїна-Великанова