Таємниці Страсного тижня: Смерть і поховання

Розп’яття

Бувають речі жахливі до непристойності. У ті часи сказати слово “розп’яття” було все одне, що вилаятися. Цій страті піддавались або раби, які замахнулися на життя своїх хазяїв, або зрадники на війні. Інших випадків римська юриспруденція не знала, але поза Римом ця страта використовувалася ширше: розпиналися ті, хто повстав проти влади Риму.

Людина помирала на хресті не від ран (бо вони не зачіпали життєво важливі органи, за цим спеціально стежили), а від сонця, від того, що поступово розривалася плоть, від страшних мук, а все це займало тривалий час.

Римляни надавали величезне значення естетичній стороні смерті. У Тацита, у Светонія постійно описуються останні хвилини: безліч людей кінчали життя самогубством – як правило, різали собі вени у ванні. За цим стоїть образ – те, як людина померла, визначає її загробне існування і в якомусь сенсі затуляє все її життя.

А кінець того, хто розпинався був настільки жахливий і огидний, що його ніхто не описує. І люди, які піддають людину таким мукам, саме цього кінця чекають і на нього розраховують. У даному випадку вони розчаровуються, бо відбувається другий інфаркт. Це можна сказати досить точно за свідченням з Євангелія від Іоана. Один із воїнів списом проколює Христу ребра і з них витікає кров і вода (Ін. 19:34). Коли людина помирає, кров з неї, мертвої, не тече. За винятком одного випадку – якщо людина помирає від інфаркту. Іноді при інфаркті з передсердя витікає кров. Це був другий інфаркт протягом дня, тому Він помер так швидко.

Слова на хресті

Коли Христа прибивають до хреста, Він молиться про тих, хто Його розпинає (Лк. 23:34). Інші слова Він вимовляє вже на хресті. Виникає питання, чи може людина на хресті говорити? Так, може, але для цього вона повинна підвестися і спертися об перекладину. При цьому в неї робиться внутрішній крововилив і це спричиняє страшні страждання. Можливо, що вимовляння слів теж прискорило Його кінець.

Зупинимося на тих словах, які чув улюблений учень, хто б він не був. Окрім нього біля хреста стоять лише жінки. Страчених ховали в загальній могилі, робили це ті, хто відповідав за страту. Іноді намісник погоджувався віддати тіло родичам. І, оскільки в стародавньому світі похованню надавали дуже велике значення, десь поруч часто стояли жінки, які сподівалися що воїни віддадуть їм тіло. Жінки не підлягали в цьому випадку ніякому суду. Абсолютно інша справа – учень. Нам треба згадати, що він був знайомий первосвященикові, можливо, тому він сподівався, що на це подивляться крізь пальці, можливо, думав, що його визнають спостерігачем від первосвященика, а можливо він безоглядно жертвував собою. І Христос каже Своїй Матері, яка теж стоїть біля хреста: “Жоно! Це – син Твій“, а йому: “Це – Мати твоя!” (Ін. 19:26,27). Для мене це непрямий доказ того, що брати Христа – це не спільні сини Йосифа і Марії. Вони до Його матері не мають відношення, вони, звичайно, можуть про неї потурбуватися, але можуть і не потурбуватися, і їх тут немає. Христос не може на них покластися. І Він звертається до єдиного чоловіка, який знаходиться поруч, до улюбленого учня. І з того часу учень узяв Її до себе.

Розсудливий розбійник

Що каже розбійник? “Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!” (Лк. 23:42). Мається на увазі в сенсі: “Пригадай мене, коли Ти прийдеш як цар”. Не йдеться про небо, йдеться про майбутнє, про друге пришестя. Це припускає, звичайно, у розбійнику велику релігійну культуру. Як ми знаємо, розбійниками часто називали бунтівників, підпільників, які боролися проти володарювання Риму, тобто цей розсудливий розбійник цілком міг бути ідейною людиною, яка боролася за незалежність свого народу від поневолювачів-язичників.

На це Господь відповідає йому нечувану річ: “Сьогодні ж будеш зі Мною в раю” (Лк. 23:43). На всі віки образ розсудливого розбійника залишається для всіх, хто читає ці строки найбільшою втіхою. Він не кається, не вчиться, не хреститься, не робить нічого довго і послідовно. Ми навіть не можемо бути впевнені, що він повністю вірить. Він тільки сподівається. І ця людина, заплямована злочинами і яка не належала до учнів Христових, виявляється першою в раю.

Оцет

Коли Христос каже: “Пити” (Ін. 19:28), – Йому подають губку з питтям з оцту. Це не знущання, як вважає дехто. Навпаки, це прояв милосердя. Тому говориться, що коли один воїн говорив: “Стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його” (Мф. 27:49), а інший швидко побіг і запропонував те, що пили вони самі і що до цього дня п’ють ізраїльські солдати на марші під час тривалих переходів під час спеки. Це гірка і різка рідина, яка добре угамовує спрагу. У палестинському кліматі треба пити не воду, а от такий напій.

Погребіння

Христос помер. Далі дії розвиваються дуже швидко. Наближається Велика Субота і потрібно терміново, до її настання прибрати тіла страчених, бо якщо вони розкладатимуться над Єрусалимом ще добу, то жодного свята ні в кого не буде. Христос помирає в п’ятницю близько 3 години дня.

До заходу сонця залишається не дуже багато часу. Викликали воїнів. Десь близько 4 години дня вони проводять перевірку – проколюють ребро. І далі залишається час до 7 вечора, щоб зробити обряд поховання. Тут з’являються дві людини, які раніше боялися. Причому боялися тоді, коли особливо нічого було боятися, окрім засудження колег. А зараз, коли небезпека абсолютно реальна, Никодим і Йосиф знаходять у собі сили піти, але не до колишніх друзів – первосвящеників, а до Пилата. Вони просять дозвіл на поховання і отримують його (Ін. 19:38-39).

Про Йосифа Аримафейського ми не можемо сказати нічого. Судячи по імені, він не єрусалимський житель, а власник якихось великих земельних угідь – в Аримафеї. Про Никодима ми знаємо більше: згадується його багатство і високе становище, він учитель Ізраїльський з видатних фарисеїв.

Ці дві людини швидко виконують усі необхідні дії для оберігання тіла від гниття. Тому вони виливають на нього якомога більше пахощів. Вони коливаються між порушенням суботи і оскверненням від дотику до мертвого тіла. Така людина, якщо не очиститься, зіпсує прийдешнє свято і собі, і своїм рідним. Тобто вони повинні скоро бігти звершувати складну процедуру очищення, інакше вся їхня рідня, усі друзі опиняються у важкому становищі, тому вони дуже квапляться і швидше присувають камінь.

Автор: Ганна Шмаїна-Великанова