Христове мовчання

В усіх чотирьох Євангеліях розповідається про суд над Господом, про Його страждання, смерть і поховання. Упродовж трьох років Господь проповідував щодня. Він багато говорив і багато робив. Євангеліст Іоан зауважив: “Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг” (Ін. 21:25).

Але, виявившись перед неправедними суддями, Христос замовк. Про це пише кожен з євангелістів. Один раз відповів первосвященикові і замовк. Коли над Ним насміхалися, коли Його били, коли з нього знущалися, Він мовчав. Коли Його привели до Пилата, Він також коротко йому відповів, а потім замовк. Що це означало? Чому Він, Який раніше вселяв віру і надію, запалював народ, тут мовчав?

Тому що все вже було Ним сказано, тому що неправедні судді залишилися б глухими до будь-яких Його слів і до Його промови на Свій захист. Тому Він мовчав. І тільки один раз, під час суду, Він підвисив голос і на пряме питання: “Чи Ти Христос, Син Благословенного?” (Мк. 14:61) – відповів: “Я, – і додав, – і ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними” (Мк. 14:62). Сказав це і знову замовк. І коли помирав, лише декілька слів почули від Нього люди, які стояли навколо Хреста. Він страждав і помирав мовчки.

Скільки гірких слів знайшлося б у Нього для невдячного роду людського! Але Він мовчав, бо Він був Боголюдиною, через Яку нам відкрився Господь. Усе сказав, усе зробив, усьому навчив, відкрив двері і – замовк. Прийняв наругу, невдячність, батоги і смерть.

Чи не так і в нашому житті? Нам здається іноді, що Господь мовчить, що на наші страждання і печалі, на наші скорботні молитви Він не відповідає. Насправді Він чує, знає, Він співчуває нам так само, як тоді, у дні Своїх страждань. Як тоді, коли Він стояв перед засліпленими заздрістю, ненавистю і злістю людьми і мовчав, бо і за них мучилося Його серце: за їхнє падіння, за їхній гріх, за їхню сліпоту. І так само Господь безмовно, здавалося б, страждає за нас сьогодні.

Ми волаємо до нього, але не повинні думати, що це Божественне мовчання означає байдужість, що Він, як ми говоримо, “не чує”. Він не може не чути. Просто, як і тоді, Він нам усе вже сказав. Він сказав нам більше, ніж може вмістити світ і наше серце. Він нам вказав дорогу життя, і тепер Він безмовно чекає руху серця і волі кожного з нас.

І як тоді, коли Він перервав своє мовчання і сказав про Сина Людського, Який прийде судити живих і мертвих, так і нам Господь говорить: так, Він довготерпеливий, Він мовчки терпить наші гріхи, нашу підступність, наше маловір’я, усю негідність, але не до безкінечності. Прийде час, коли все буде зважено правдою Божою. Для нас мовчання з Хреста – це і докір, і заклик до справжнього християнського життя.

І головне для нас – це підбадьорення, бо ми знаємо, що Той, Хто Мовчить на Хресті, Мовчить у Небі, насправді є Той, Який спасає нас, Хто не забув нас, не залишив нас. Він тільки і є одна наша надія. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Велика п’ятниця