Він узяв на Себе наші немочі…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Чому нам треба пам’ятати про події Страстей Христових? На це нам відповідає Священне Писання: людина-християнин має глибоко перейнятися стражданням Христа Спасителя, бо Він страждав для того, щоб винищити страждання з лиця землі. Страждав з нами, разом з людьми, бо люди все ще страждають по всій землі. Він, святий і чистий, виявився серед нас. Він виявився на хресті.

Але чи не можемо ми сказати: «Звичайно, великі, Господи, Твої муки, але скільки страждало інших людей, яких вбивали, катували, мучили, страчували». Якби йшлося тільки про тілесні страждання Господа Ісуса, то, звичайно, вони б не змогли переважити тих незліченних страждань, які випали на весь рід людський. Його кров, пролита на Голгофі, не могла б переважити те море крові, яке пролите у війнах і в усіх нескінченних людських кровопролиттях. І все-таки страждання Господа було найтяжчим. Чому так? Зрозуміти це до кінця важко, але от тільки один приклад, який вам пояснить, у чому ж тут справа.

Уявіть собі, що ви мати, яка любить свого сина. Не просто прив’язані до нього, не просто чесно ставитеся до батьківського боргу, а глибоко і істинно любите своє дитя. І на ваших очах відбувається його загибель, замість чистої дитини перед вами пропаща істота, ніхто вже не вважає його за людину, тільки ви ще, як мати, думаєте: «Так, адже це мій синок». Для інших же він непотріб, лиходій, якого варто стратити якнайскоріше. І немає гірше долі матери, бо вона переживає за падіння свого сина.

А тепер уявіть собі хоч у малій мірі, що наш Господь, наш Отець, любить кожну людину, і Він бачить, як від кожного виходить стільки зла, лукавства, нікчемності. Якщо гріх людини був би подібний до диму, то земля була б схожа на піч, з якої йде чорний стовп диму безперервно, століття за століттям, тисячоліття за тисячоліттям… чорний дим. Цей дим піднімається до Бога, йде від улюбленого чада Божого, від людини, отруюючи Господу Його Божественне буття і приносячи Йому страждання.

От чому Господь приходить на землю, щоб разом з нами прийняти тяжкість нашого гріха. Безгрішний, Він розділяє з грішниками долю смерті, стає в один ряд врівень з нами. Цього не могла б зробити жодна людина, бо ми можемо відповідати за близьких, за своїх друзів, за якусь певну кількість людей – та і то це під силу не кожній людині. І чим більше в неї відповідальність, тим це стає для неї тяжчим. Бог же відповідає за весь рід людський. От чому Господь Ісус змолився, по-людськи змолився про те, що Йому ця чаша тяжка. Його людська істота повстала проти цього, але Його свідомість Божа сказала: «Так, так буде, бо люди не справляються зі своїм гріхом». Тому Він і зійшов на Голгофу.

Уявіть собі, що на нас звалюється величезний камінь, скеля, стеля рушиться, і от хтось підійшов, знайшов у собі сили і однією рукою тримає цю стелю, щоб вона на нас з вами не рухнула. Так стоїть наш Господь, щоб ми не впали під тягарем гріха. Тому і ноша Його така велика, тому і страждання Його – це не звичайний тілесний біль або страждання вмирання, а те, про що говорить пророк Ісая: «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби… покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:4,5). Амінь.

1986 р.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Велика п’ятниця