Слова на Велику Суботу

Єпископ Олександр (Мілеант):

Христос у гробі. Разом з Ним учні поховали, здавалося, свою надію і віру. Вони до кінця не хотіли розлучитися з мріями про славне земне царство. Але Христос не лише не заснував цього царства, а Сам загинув як злочинець. Якщо навіть Він виявився безсилим, то зло, очевидно, найсильніше? Субота – день спокою. У цій вимушеній бездіяльності ще ясніше ставав жах того, що відбулося: “Ми ж сподівалися, що Він є Той” (Лк. 24:21). Як поквапилися вони ділити місця і трони! Євангелісти мовчать про те, що пережили і передумали учні в ту пасхальну суботу.

Але саме їхнє мовчання красномовніше всіх слів.

Настає ніч. Дрімає варта біля опечатаного гробу. Несподівано підземний удар стрясає пагорб. З гуркотом відвалюється камінь. Сяйво, подібне до блискавки, кидає воїнів на землю. Гроб порожній. У жаху тікає варта. Христос, Який зійшов у пекельний морок, виявився сильнішим за смерть.

Протоієрей Олександр Мень:

Ми – люди – не просто створіння Божі, але діти Божі, любі, обрані, кохані Ним істоти. Хоча Господь, звичайно, любить весь світ, увесь створений Ним всесвіт, ми, люди, серед творіння – особливі: ми єдині маємо право називатися Божими чадами, бо ми створені за Його образом і подобою. І для того, щоб цей образ і подоба більше в нас відобразилися, Сам Господь все більше і більше наближався до нас, і мав з’єднатися з нами. Це було б великим тріумфом любові, великим тріумфом для людей, для всього творіння – приходить Сам Творець до людей. З’єднується з ними, істотами ще не досконалими, але прекрасними.

Але все відбувається інакше. Як каже нам Послання апостольське, Господь Ісус замість належної Йому радості зазнав страждання. Бо Він прийшов до людей і знайшов їх не такими, якими вони були задумані Господом. Він зіткнувся з неміччю нашою і нашим злом. От чому Його зустріч з нами, Його втілення, Його життя серед нас стали для Нього Хрестом: стражданням і смертю. От чому Хрест перед нами, Той, Хто мав з нами царювати і радіти, убивається, убитий нашими гріхами, нашим злом.

Проте смерть ця не є смерть остання, бо перед нами Господь, Який чекає Свого часу. Він помер як усі інші люди, як мільйони людей. Випустив дух у муках на Хресті, був похований, і гріб був закритий. Але ми чекаємо – і недаремно чекаємо, – що правда Божа, сила Божа не зможе бути переможена злом нашим. І тоді вигукуємо ми, як у псалмі: «Воскресни, Боже, суди землю, бо Ти успадкував усі народи» (Пс. 81:8). Господь встає, щоб підняти нас, перемагає смерть, щоб смерть над нами не панувала. Амінь.

Архімандрит Кирило (Павлов):

Нинішній день став колись днем рішучої і остаточної боротьби, боротьби не на життя, а на смерть між двома царствами – царством пітьми і зла та царством добра і світла. Сатана, осоромлений Ісусом Христом у пустелі, до теперішнього часу встиг розпалити серця ворогів Спасителя найсильнішою проти Нього злістю – до такої міри, до якої людина сама по собі ніколи не в змозі дійти.

Сторожа біля гробниці, Джеймс Тіссо

Вороги Христові до того піддалися впливу духу злості, що лють їхня проти Господа Ісуса вийшла абсолютно з меж не лише помірності і пристойності, але і здорового глузду. Помер Христос на Хресті і похований; і, здавалося б, чого їм ще треба, коли вони досягли своєї мети? Але злість їхня на цьому не заспокоюється, вона і Померлому не дає спокою, ображаючи Його, називаючи перед Пилатом обманщиком, для запевнення чого на Його гроб накладають печатку і ставлять біля нього варту.

Але печатка і варта не могли утримати Життєдавця; тоді злість людська прибігає до підкупу, дає вартовим гроші – аби лише вони не говорили правди, вирішує, таким чином, не лише поглумитися над правдою взагалі і Божественною особливо, але і вступити в пряму боротьбу з нею. Далі вже йти нікуди: мати всі докази істинності Воскресіння Христового і в той же час докладати всіх зусиль до того, щоб не допустити оголошення цієї істині в народі, – що може бути мерзотніше за подібний вчинок!

Поки злість людська так глумилася над вищою правдою і любов’ю, у той самий час Син Божий остаточно вражав одвічного ворога нашого – диявола – і всю темну силу його. Лукавий, почувши з Хреста крик Єдинородного: “Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?” (Мф. 27:46) у своєму божевільному засліпленні подумав: “Якби Цей Ісус був Єдинородний Отцю, то Отець не залишив би Його”. Тому сатана вже торжествував, передчуваючи, що він от-от прийме до себе на вічне проживання в пеклі душу Цього Праведника.

Але доки він так тріумфує у своєму затьмаренні і засліпленні, темниці пекла раптом освітлюються і перед сатаною і всією темною силою являється Єдинородний Син Божий, сполучений з душею людською. Обімліла сила ворожа, побачивши Ісуса Христа, зрозуміла свою помилку. Любов Божественна восторжествувала нарешті над злістю сатанинською. Сатана, побачивши себе і все своє полчище зв’язаним, побачивши в’язнів, які виводяться з темниці в райські обителі, сильно затремтів і вжахнувся.

Христос виводить праведників з пекла, Андреа Бонайуті

Страшне для демонів ім’я Ісусове, нестерпне для них знамення Чесного і Животворчого Хреста. Правда, і зараз духи злості мешкають у повітряних просторах і шукають, кого пожерти (1 Пет. 5:8), але вже не як князі, а як розбійники. Вони мають вплив лише на тих, хто добровільно звертається до них.

Згадуючи сьогодні сходження Спасителя світу в пекло і визволення Їм звідти всіх старозавітних праведників та саму перемогу над пеклом, ми повинні, дорогі браття і сестри, радіти, бо нині смерті святкуємо умертвіння, руйнування пекла, життя вічного початок. Ми повинні завжди радіти про Господа, бо Христос – наше сподівання і надія наша – і в цьому, земному, житті, і в Житті Майбутньому, за Його обіцянкою: “Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку” (Мф. 28:20). Амінь.

Усе по темі: Велика субота