Чому за гріх Адама і Єви розплачуємося ми?

Що в раю пішло не так

Багато людей не можуть зрозуміти, що ж таке конкретно скоїли Адам і Єва в Едемському саду, раз Господь їх вигнав з Раю, і більше того – що все людство чомусь розплачується за їх вчинок? Про що тут мова, про який заборонений плід, що це за дерево пізнання, навіщо це дерево було поміщати поряд з Адамом і Євою і при цьому забороняти до нього наближатися? Що ж насправді сталося в раю? І як це пов’язано з нашим власним життям, з життям наших близьких, друзів? Чому наша доля залежить від не нами скоєного вчинку, причому скоєного дуже і дуже давно?

Що ж спробую відповісти.

Що сталося в раю? Там сталося найстрашніше з усього, що тільки може статися між люблячими істотами, які довіряють один одному. У райському саду сталося те, що через час повториться вже в саду Гефсиманському, коли Іуда приведе туди натовп озброєних стражників, які шукали Ісуса.

Простіше кажучи, у раю сталася зрада.

Людина зрадила свого Творця, коли повірила наклепу на Нього і вирішила жити виключно за власною волею.

Людина навчилася зраджувати найближчих їй людей, коли Адам звинуватив дружину у власному гріху.

От що сталося в раю. А як це все сталося і чому виявилося пов’язаним із життям кожного з нас, зараз спробуємо з’ясувати детальніше.

Ви уявити собі не можете!

Бог створив людину і помістив її в місце, найбільш сприятливе для її життя. Тобто в прекрасний Едемський сад, який також прийнято називати раєм. Сьогодні ми можемо лише будувати різні догадки і припущення – що ж являв собою райський сад. Та проте сміливо можна битися об заставу, що будь-яке з цих припущень виявиться невірним. Чому?

А тому, що і сама людина тоді була іншою – чистою, радісною, вона не знала тривог і турбот, була відкрита світу, зустрічала цей світ щасливою і владною посмішкою повелителя. Причина тут проста: людина тоді ще не викреслила Бога зі свого життя, була з Ним у щонайтіснішому спілкуванні і отримувала від Бога такі знання, розради і дари, про які ми сьогодні і гадки не маємо.

Нам, нинішнім, як вже було сказано, залишається лише пофантазувати на райську тему. Причому – з натугою протискуючи ці свої фантазії крізь вузенькі просвіти між невеселими думами про навколишнє життя, що терзають будь-яку сучасну людину щодня з ранку до ночі. Той мізерний фарш фантазій, який вивалиться на виході цієї уявної м’ясорубки, і буде  нашими сьогоднішніми уявленнями про рай.

Звичайно ж, райський сад був прекрасним. Але життя з Богом може виявитися для людини раєм навіть посеред безводної пустелі, порослої кущиками верблюжої колючки. А життя без Бога і райський сад миттєво перетворює на звичайні зарості трави, кущів і дерев. Лише зрозумівши це, можна зрозуміти і все інше, що сталося в раю з першими людьми.

У творінні Божому людина зайняла унікальне місце. Річ у тому, що Бог створив світ духовний і світ матеріальний. Перший населяли ангели – безтілесні духи (частина з яких згодом відпала від Бога і стала демонами). Другий – усі жителі Землі, що мають тіло. Людина ж виявилася певним містком між цими двома світами. Вона була створена духовною істотою, але при цьому мала матеріальне тіло. Правда, це тіло було зовсім не таким, яким ми знаємо його сьогодні. От як описує його святитель Іоанн Златоуст: «Те тіло не було таке смертне і тлінне. Але як ясно блищить золота статуя, яка щойно вийшла з горнила, так і тіло те було вільним від всякого тління, його ні праця не обтяжувала, ні піт не виснажував, ні турботи не мучили, ні скорбота не облягала, і жодне подібне страждання не пригнічувало». А святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить про ще більше дивні можливості тіла первозданної людини: «…Втілена в таке тіло, з такими органами чуття, людина була здатна до чуттєвого бачення духів, до розряду яких вона належала душею, була здатна до спілкування з ними, до того бачення Бога і спілкування з Богом, як і споріднені святі духи. Святе тіло людини не служило для цього перешкодою, не відділяло людину від світу духів».

Здатна до спілкування з Богом, людина могла сповіщати волю Божу всьому матеріальному світу, над яким вона отримала від Бога величезну владу.

Людина була створена як цар або, точніше кажучи, намісник Божий на Землі. Поселивши її в прекрасному саду, Бог дав їй заповідь – зберігати і ростити цей сад. У поєднанні з благословенням: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1:28) це означало, що з часом людині належало зробити райським садом увесь світ.

Для цього вона отримала найширші повноваження і можливості. Весь світ з радістю підкорявся їй. Дикі звірі не могли завдати їй шкоди, хвороботворні мікроорганізми не викликали в ній хвороб, вогонь не міг обпалити, вода не могла втопити, земля не могла поглинути її у своїх прірвах.

І всього лише одну заборону отримав від Бога цей майже повновладний володар світу: «І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут 2:16-17).

Ось цю-то єдину заборону і порушила людина в райському саду. Людина, в якої було все, вирішила, що для повного щастя їй залишилося зробити ще і те, чого не можна.

Пісочниця замінована

Але для чого ж насадив Бог у раю таке небезпечне дерево? Прямо хоч табличку вішай на нього з черепом і кістками «Не влізай – уб’є». Що за дивний задум – посеред найпрекраснішого місця на планеті узяти і розвісити на гілках смертоносні плоди? Начебто сучасний архітектор при плануванні дитячого садку раптом навіщось спроектував на ігровому майданчику невелике мінне поле, а вихователька потім казала б: «Діти, скрізь можете грати – і на гірці, і на каруселях, і в пісочниці. Але от сюди навіть підходити не думайте, інакше буде великий бабах і дуже багато неприємностей для нас усіх».

Тут відразу ж треба пояснити: заборона на куштування плодів від дерева пізнання добра і зла зовсім не означала, ніби людина без цих плодів нічого не знала про добро і зло. Інакше який сенс був давати їй таку заповідь?

Златоуст пише: «Добра і зла не знають тільки ті, які за природою не мають розуму, а Адам мав велику мудрість і міг розпізнавати те і друге. Що він був сповнений духовною мудрістю, дивися її вияви. «Привів», – сказано, – Бог звірів, «до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй» (Бут 2:19). Подумай, яку мудрість мав той, хто міг дати імена різноманітним породам худоби, плазунів і птахів. Сам Бог так прийняв це наречення імен, що не змінив їх і навіть після гріхопадіння не захотів відмінити назви тварин. Сказано: «Як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй».  Отже той, хто знав стільки, невже, скажи мені, не знав, щó є добро і щó зло? З чим же це буде порівняно?»

Отже, дерево не було джерелом знань про добро і зло. І отруйними його плоди теж не були, інакше Бог виявився б подібним до вже згаданого тут альтернативно обдарованого архітектора дитячого садка. А називалося воно так з однієї простої причини: людина мала уявлення про добро і зло, але – лише теоретичні. Вона знала, що добро – у послуху і довірі Богові, Який створив її, а зло – у порушенні Його велінь. Проте на практиці пізнати, що є добро, вона могла, лише виконуючи заповіді і не чіпаючи заборонених плодів. Адже і сьогодні будь-хто з нас розуміє: знати про добро і робити добро – це не одно і те ж. Точно так, як і знати про зло і не чинити зла. І для того, щоб свої знання про добро і зло перевести в практичну площину, необхідно зробити певне зусилля. Наприклад, за ситуації, коли роздратована близька людина сказала тобі щось образливе, добром, безумовно, буде промовчати у відповідь, почекати, поки вона охолоне, і лише потім спокійно і з любов’ю з’ясувати, що ж так роздратувало її. А злом у цій ситуації, так же безумовно, буде – наговорити їй у відповідь всяких гидот і посваритися з нею. Кожен з нас знає про це. Але от використовувати це знання в реальному конфлікті виходить, на жаль, далеко не завжди.

Дерево пізнання добра і зла назване так у Біблії тому, що було для перших людей можливістю досвідченим шляхом виявити своє прагнення до добра і відразу від зла.

Але людина була створена не як робот, жорстко запрограмований на одне лише добро. Бог дав їй свободу вибору, і дерево пізнання стало для перших людей саме тим місцем, де цей вибір міг бути здійснений на практиці. Без нього райський сад, та і весь створений Богом прекрасний світ виявився б для людини лише золотою кліткою з ідеальними умовами утримання. І суть Божої заборони зводилася до дбайливого попередження, зверненого до людей, вільних у своєму рішенні, їм немов би казалося: «Ви можете не послухати Мене і зробити по-своєму. Але знайте, що такий непослух – смерть для вас, створених Мною з пороху земного. От, я залишаю для вас відкритим також і шлях зла, на якому вас чекає неминуча погибель. Але не для цього Я вас створив. Зміцніться ж у добрі через відмову від зла. Це і буде для вас пізнанням того і другого».

Але – на жаль! – люди не послухали це попередження і вирішили пізнати зло через відкидання добра.

Не винуваті ми!

Далі Біблія описує події в райському саду так: «Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти. І сказав змій жінці: ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло. І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв» (Бут. 3:1-6).

Під змієм тут мається на увазі сатана – голова ангелів, що відпали від Бога і перетворилися на бісів. Один з наймогутніших і прекрасніших духів, він вирішив, що Бог йому не потрібний, і перетворився на сатану – непримиренного ворога Божого і всього Його творіння. Але з Богом впоратися сатана, звісно ж, не міг. І тому всю свою ненависть направив на вінець Божого творіння – на людину.

У Біблії сатана названий батьком неправди і людиновбивцею. І те, і друге ми можемо побачити в процитованому вище уривку з книги Буття. Сатана вигадав брехливу історію, в якій Бог виглядав як заздрісний обманщик, який боїться конкуренції з боку людей. І люди, які вже отримали від Бога стільки дарів і благ, знали Його, спілкувалися з Ним і з досвіду цього спілкування переконалися, що Він – благий, раптом повірили цій брудній брехні. І вирішили покуштувати плодів із забороненого дерева, щоб стати «як боги».

Але замість цього всього лише виявили, що вони – голі, і стали терміново робити собі примітивний одяг з листя дерев. А коли почули Божий голос, що закликав їх, злякалися і стали ховатися між райськими деревами від Того, Хто насадив для них цей рай.

Адже зрадники завжди бояться зустрічі з тими, кого зрадили. А те, що зробили перші люди, і було справжнісінькою зрадою по відношенню до Бога. Сатана ненав’язливо натякнув їм, що, поївши заборонених плодів, вони зможуть стати як Бог, стати рівними своєму Творцеві. А значить – жити без Нього. І люди повірили цій брехні. Повірили сатані і перестали вірити Богові.

У цьому страшному перегортиші і полягала головна трагедія, що сталася в раю. Люди відмовилися слухатися Бога і добровільно віддали себе в послух дияволові.

Бог простив їм цю першу зраду і дав шанс повернутися до Себе, але скористатися їм люди не захотіли. Дружина стала виправдовуватися тим, що її спокусив змій. А Адам і зовсім звинуватив у своєму переступі заповіді дружину і… Бога, Який дав йому таку «неправильну» супутницю. От вона, остання розмова людей з Богом у раю: «Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла» (Бут. 3:11-13).

Так перший чоловік зрадив у раю Бога, свою дружину і самого себе. Створений для царювання над матеріальним світом, він перетворився на жалюгідну істоту, що ховається по кущах від свого Творця і докоряє Йому за дружину, яку Той йому дав. Таким зробила його отрута прийнятої від сатани брехні. Одного разу виконавши волю Божого ворога, людина сама стала ворогом Богові.

Усе в Адама

От, власне, і все. Зрадивши Бога, люди відпали від джерела свого життя. І стали повільно помирати. Так відламана від рідного ствола гілка певний час ще зеленіє в придорожньому пилу, але подальша її доля вирішена і неминуча. Прекрасне людське тіло, сяюче красою і силою Божою, що перебуває з ним, тут же перетворилося на тіло жалюгідне, схильне до хвороб і примх стихій, коли Бог відійшов від нього. А сам рай – місце зустрічі людини і Бога на землі – став для людини місцем страху і муки. Тепер, почувши голос свого Творця, вона, обійнята жахом, кидалася по райському саду в пошуках укриття. Залишати таку людину в раю було б безглуздою жорстокістю.

Так, за словом Біблії, людина виявилася вигнаною з раю, стала уразливою, смертною і підвладною сатані істотою. Таким був початок людської історії. Усі ці страшні зміни в людській природі, пов’язані з відпаданням перших людей від Бога, успадкували їх нащадки, а значить – і ми, і наші друзі, і всі сучасники.

Чому так вийшло? Бо людина була задумана як істота, яка постійно перебуває з Богом і в Богу. Це не якийсь додатковий бонус до нашого існування, а найголовніша його основа, фундамент. З Богом людина – безсмертний цар всесвіту. Без Бога – смертна істота, сліпе знаряддя диявола.

Черга народжень і смертей не наближала людину до Бога. Навпаки, кожне покоління, живучи в духовній пітьмі, приймало в себе усе нові і нові відтінки зла і зради, зерна яких були посіяні людьми, які згрішили, ще в раю. Макарій Великий пише: «Як Адам, що переступив заповідь, прийняв у собі закваску шкідливих пристрастей, так і ті, хто народився від нього, і весь рід Адамів, за спадкоємством, стали причасниками цієї закваски. А при поступовому зростанні до того вже множилися в людях гріховні пристрасті, що розвинулись до перелюбства, непотребства, поганства, вбивств та інших безглуздих справ, доки все людство не загрузло у вадах».

Такий, якщо коротко, зв’язок між тим, що сталося в раю з прабатьками людства, і тим, як ми вимушені жити сьогодні.

Повернутися до Бога пропаща людина виявилася не в змозі. Але неможливе людям можливе Богові. І от в одну з холодних палестинських ночей, під сяючою в нічному небі зіркою, молода мама народила хлопчика, в якому Бог з’єднав Себе з людством, що відпало від Нього.

Звали хлопчика Ісус. На землі на Нього чекало недовге – всього 33 роки – життя, у фіналі якого буде ще одна зрада, страшні муки і ганебна страта на хресті. Але саме звідси, з моменту Його народження, і починається нова історія людства, в якій примирення з Богом стало можливим для кожного, хто його жадає, прагне його набути і не може більше жити без нього.

Автор: Олександр Ткаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>