Про повагу до Померлого

Поховання Ісуса, Джеймс Тіссо

Сьогодні ми знаємо про диво Воскресіння – але коли Христос був розіп’ятий, про воскресіння з мертвих ще ніхто не знав. Усі учні Його були спантеличені, смерть на Хресті здавалася кінцем усіх надій. Апостоли повтікали, і вірний і палкий Петро тричі відрікся від Нього із страху перед гонителями. І тільки фарисеї могли святкувати перемогу: вони ж казали, що цей Проповідник з Назарету зовсім не Месія! Його ганебна і страшна смерть довела це якнайкраще.

Але в цей страшний момент знайшлися дві людини з “табору” фарисеїв, які не торжествували разом зі своїми товаришами і навіть ризикували високим соціальним статусом, щоб віддати Ісусові останню шану – гідно поховати Його понівечене тіло. Усі четверо євангелістів називають одного з них: Йосифа з Аримафеї, – а Іоанн додає і другого, Никодима.

Ким же вони були?

Йосиф був членом верховної ради, того самого Синедріону, який засудив Христа. Втім, на тому самому засіданні він не брав участі. Євангелісти не скупилися на добрі слова стосовно нього: “Ученик Ісуса, але таємний – з остраху перед юдеями” (Ін. 19:38); “Поважний радник, який і сам чекав Царства Божого” (Мк. 15:43); “Чоловік благий і праведний” (Лк. 23:50).

Згідно Євангелія від Іоанна – Никодим фарисей і “начальник юдейський“; він описує, як той приходив до Ісуса вночі, таємно, щоб ніхто не дізнався. Никодим знав твердо: цей дивний Проповідник, що б не казали про нього колеги, від Бога, бо ніхто не зможе творити таких чудес, якщо Бог не буде з ним.

Але Никодиму з Йосифом було, що втрачати, і тому доводилося ховатися. Вони не могли, як прості рибалки, кинути все і піти за Ним – надто багато б довелося кинути. Статус, багатство, повагу, можливість спокійно займатися вивченням Писання – усе це б вони втратили, пішовши за Ним, і для них би це мало вкрай неприємні наслідки.

Втім, Никодим один раз спробував заступитися за Ісуса. Коли фарисеї вже починали радитися, як би їм стратити Ісуса, Никодим запитав у своїх товаришів: “Хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?” (Ін. 7:51) Але відповідь була короткою: “Чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що з пророк Галилеї не приходить” (Ін. 7:52). Сперечатися далі було марно, та і небезпечно…

Але зараз… Надії не збулися, але і боятися вже було нічого, усе найстрашніше здійснилося зараз на Хресті, і вони це бачили. Що тепер уся їх репутація, шана, спокій означали перед цим змученим і мертвим тілом? І от саме тоді, коли повтікали всі інші, фарисеї Йосиф і Никодим рушили до Пилата, щоб їм віддали тіло страченого злочинця – чимала зухвалість. Але Пилат погодився, і Христа поховали в гробниці Йосифовій.

Так виконалося ще одне пророцтво про смерть Спасителя, з книги пророка Ісаї: “Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого, тому що не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його” (Іс. 53:9). Чи думали про це Йосиф з Никодимом? Хто знає, можливо, так, а може, і ні. Але в будь-якому випадку: вони не змогли радіти вбивству Безвинного, вони віддали останню шану улюбленому Учителеві – і так їх імена назавжди збереглися в Євангелії, а родова гробниця Йосифа Аримафейського стала головною святинею християнського світу, до якої йдуть і йдуть паломники з усіх кінців землі.

Іноді, щоб увійти до історії, треба просто залишитися людиною.

Автор: Андрій Десницький

Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць