Божий заклик

Христос і Самарянка, Фердинанд Георг Вальдмюллер

По-різному закликає Господь людей. У різних обставинах життя, у печалях і в радощах звучить для нас Слово Боже. І як би прообразом цього служить Сам Господь, Яке йде по землі в євангельські часи.

Як по-різному Він закликає людей! Апостолів Він уразив дивом множення риби; Матфея Він просто покликав з його митниці, де той збирав податки з людей. Була звичайна контора, де сиділи чиновники, рахували гроші, записували вилучене, і раптом входить Господь і каже: «Йди за Мною», – і він, немов уражений громом, усе залишає, виходить і не повертається, стає апостолом Христовим. Сотник приходить до Нього із сумною звісткою про те, що хворий улюблений слуга. «Зціли його», – просить він Господа. Приходить батько з хворою дитиною і каже: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству».

Різні люди, різні долі, різні характери! І по-різному до них звертається Господь, ведучи усіх до однієї мети – спасіння. Бо Він хоче спасіння кожного.

Коли в місцях, де багато снігу, бувають бурани, пастухи намагаються зібрати овець докупи, щоб їх не занесло снігом; втомлені вівці вже лягають і не можуть, не хочуть йти, і тоді пастухи вимушені кожну вівцю тягнути на собі, щоб зібрати їх і захистити від загибелі. Так і Господь кожну людську душу закликає до спасіння, допомагає їй, кличе її! Він піклується про кожну людину, про кожного з нас. Тому і називає Себе Господь: «Я ж Пастир Добрий», тобто пастух, який любить своїх овець.

І сьогодні, коли ми читали євангельську розповідь про самарянку, ми бачили, що звернувся до неї Господь із звичайнісіньким проханням. Скільки років вона прожила – завжди ходила до цього колодязя, завжди брала там воду, розмовляла там з людьми – із сусідами, з перехожими. І Він зустрів її як просто втомлений перехожий, який у спекотний день, спекотний полудень сів на камінь біля цього колодязя і попросив у неї пити. Втомлений, як каже євангеліст Іоанн, Він сів, поки учні пішли дістати якоїсь їжі. Але Він її чекав, як чекає кожну душу. І от вона спустилася з глеком до колодязя.

Ви всі пам’ятаєте їх розмову, ви пам’ятаєте її подив, коли вона сказала: «Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки?» Юдеї із самарянами цураються один одного і навіть гребують пити з однієї посудини. А Господь сказав, що Він теж їй дасть пити, але дасть їй пити води живої, води життя! Цю воду ми п’ємо і помираємо, а Його вода приведе нас у вічне життя. Вона спочатку не зрозуміла, як ви пам’ятаєте, вона думала, що це чарівна вода: напився раз і більше ніколи не захочеш пити. Але Господь пояснив їй, що таємниця живої води є таємниця істинної віри, яку Бог чекає від кожної людини. І знову вона не зрозуміла: для неї віра означала тільки обряди, тільки правила, закони і звичаї батьків. І вона стала запитувати Його, як правильно молитися: чи на цій горі, Гаризим, як вважали самаряни, або на горі Сионській, як вважали юдеї. Що правильно?

Господь сказав, що приходить час, коли не треба буде молитися тільки тут або там. Все те, що було раніше, було підготовкою, вихованням людей, тому дані були людям закони. А тепер їм дається не закон, але віра! І віра – у дусі і істині! Приходить такий час, і він вже настав, каже Господь, настав з того моменту, коли Він сам став сповіщати Євангеліє Царства! «Бог є Дух, – сказав Він, – і  тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною». От слова, звернені до нас.

Ісус і самарянка, Василь Полєнов

Кого чекає Господь? Тих, хто вірує в дусі і істині! Ці глибокі слова як би вичерпують і пояснюють усю нашу віру. Істина – це та правда, яку відкриває нам Господь, правда про те, що у світі немає справжньої живої води, що люди жадають, як жадала щастя ця самарянка: був у неї чоловік, але, мабуть, розпалася сім’я, потім у неї було ще п’ять чоловіків – зламане, нещасне життя; вона шукала, вона жадала щастя!

Усі жадають щастя – і не знаходять його. Але є єдине вічне джерело, з якого ми можемо черпати. Це джерело – Сам Господь. І істина в тому, що Він з нами, що Він став одним з нас, що Він став людиною, щоб ми з вами сподобилися стать дітьми Божими. Він приймає і прощає грішників, тільки Він один може нас зцілити, простити і повернути на шлях спасіння, Він один є нашим Пастирем і Спасителем. От перша і головна істина.

Істина ще і в тому, що Він усіх у світі приведе до Себе. У світі панують смерть, злість, ненависть, тупість, несправедливість. Безліч злих сил володарюють і бушують у цьому світі. І кожній людині, яка має хоч би малий життєвий досвід, здається, що ніколи нічого не зміниться. Тисячі років тому люди воювали і ненавиділи – і зараз вони це роблять, і через тисячу років вони це робитимуть. Тисячі років тому люди помирали, хворіли, страждали, спричиняли один одному біль – і через тисячу років буде так же. От що підказують нам природний наш розум і наш досвід.

Але Господь нам відкриває інше! Він каже, що це буде не завжди, що це не триватиме вічно. Що є спасіння, яке Він нам дарував, яке Він здійснить у Своєму Царстві. І це є істина.

А Дух – це та сила, яка приходить до кожного, хто закликає Господа. Якщо ми Його не закликаємо, значить, ми не в дусі і істині. Дух – це благодать, яка дається нам через таїнства Церкви, яка дається нам у молитві, у перемозі над нашими злими схильностями, над нашим гріхом. Благодать є сила Божа, яку ми повинні чекати і просити, і коли вона приходить – освячувати нею наші вчинки, нашу працю, наші обов’язки, наші справи – все те, з чого складається повсякденне життя.

Дух і істина, допомога Божа і правда Христова. Ці дві речі є головними у вірі, без них віра мертва. «Бог є Дух» – каже нам Спаситель, тобто сила, яка творить, сила, яка рятує, сила, яка животворить. І Він чекає від нас, щоб ми поклонялися Йому в дусі та істині.

І так само, як самарянку, Він вартує нас і застає за нашими буденними справами. На роботі, удома – завжди повинні ми пам’ятати, що Господь поруч, що Він запитує нас: як ти живеш? Чи відповідно до істини твоєї віри? Чи відповідно до духу, який був даний тобі? І ми знаємо: коли б не допомога Божа, ми б ніколи не змогли пройти цей важкий шлях, який називається шляхом християнського життя.

Коли самарянка запросила своїх співвітчизників, і вони почули Слово Боже і побачили явлення Духа Божого в Христі Ісусі, вони сказали: «Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос».

Тому, коли ми читаємо Священне Писання, ми поглиблюємося в істину Божу, але самі можемо пізнавати тільки тоді, коли Господь торкається нас Своєю рукою, нас зціляє, нас воскрешає, нас залучає до Царства Свого. Амінь.

4 травня 1980 р.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Неділя про Самарянку