Серце самарянки

«І багато хто з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мк. 10:31), – ці Христові слова в повній мірі стосуються жінки-самарянки з невеличкого містечка Сихар, про яку ми дізнаємося від євангеліста Іоанна. З юдейського погляду – напівязичниця, – а в ті часи юдеї були єдиними справжніми носіями свідоцтва про Бога; жінка, причому із доволі сумнівною репутацією, що зробило її вигнанкою навіть у рідному містечку, адже доказом цього може свідчити той факт, що вона зустріла Христа біля колодязя в полуденну спеку – у цей час більшість людей надають перевагу тіні, а не виснажливій роботі. Усе це не було на користь Самарянці, але саме її Господь обрав для проголошення Благої звістки, возвівши тим самим в апостольський чин.

Чому саме її, чому саме на неї чекав Господь у той полудень? Адже недаремно Господь зупинився в тому місті саме в той час. Чому? – Бо вона була готова прийняти вістку, що Він – довгоочікуваний Месія. Малоосвічена жінка – була готова, а освічені книжники та фарисеї, принаймні більшість з них – не могли. Чому?

Таке часто трапляється: те, що ми ніби знаємо про Бога, часто затуляє Його від нас. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8), – каже Христос. Чистота серця – от головна умова бачення Бога, а кількість прочитаних духовних книг, промовлених молитов, трудів присвячених благу Церкви – важливий додаток. Але без сердечної чистоти – вони ніщо.

Але що це таке сердечна чистота? – Це любов. Спочатку до ближніх, а потім, коли побачимо – то і до Бога.

Любов ця починається з малого, з принципу, який пролунав ще в старозавітні часи: «Не роби ближньому того, чого собі не бажаєш», далі любов розвивається до принципу, промовленому Христом у Нагорній проповіді: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12), а далі… Далі любов стає просто звичкою, коли людина просто, доволі часто непомітно живе, а світ завдяки її любові навколо неї преображається, не відразу, малопомітно, поступово, як гірчичне зерно з Христової притчі: «коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні» (Мк. 4:32). Але сам процес цього росту, преображення часто залишається непоміченим навіть для близького оточення, доки не настає момент, коли люди наново відкривають для себе цю людину. Причому не всі, не завжди схвально, часто після її смерті. Але це в принципі вже не так важливо для самої людини, адже вона зустріла втілену Любов, як це сталося із Самарянкою. Вона «залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям: ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?» (Ін. 4:28,29).

«Сказав мені про все, що я зробила», – а що зробила? Господь відкрив перед нею все її життя, тим самим звільнивши її від колишнього тягаря, та відкрив двері до якісно нового життя. Яка вже тоді різниця, що було раніше, і що подумає про тебе оточення, якщо з Господом ти з останніх став першим, і тепер ти – переможець!

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про Самарянку