Як не зважати на людську критику?

Досить часто критика та засудження оточення викликає в нас роздратування. І дуже хотілося заспокоїти вас у цьому питанні, вказавши на кільки дієвих способів, які допоможуть вам не зважати на людську критику, на кшталт, популярних нині (чи тільки нині? Адже люди у всі часи були ласі до простих рішень) порадників, за типом «8 способів покращити свої подружні стосунки» і т.д. і т.п. Але це – у теорії, а на практиці… Життя завжди вносить свої корективи. Попри такий не зовсім оптимістичний початок, все таки хотілося зробити кілька зауважень.

Дуже часто критику на нашу адресу спричиняє наша поведінка: або коли самі критикуємо ближніх або даємо заслужений привід для критики. І тут допоможе просте рішення: як мовиться, не давайте “приводу тим, хто шукає приводу” (2Кор. 11:12) і не критикуйте оточення: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Звісно, легко сказати, але важко зробити, але принаймні, для себе буде менше приводів скаржитися на оточення.

Часто приводом для критики стають наші успіхи (явні чи уявні), так що можна сказати, що в цьому разі критика буде прихованим компліментом. Головне тут – не загордитися, а також не переплутати: де критику спричинили наші реальні успіхи, а де ми дійсно заслужили на зауваження оточення.

Крім того, джерелом критики можуть стати не наші особисті вчинки (промахи чи успіхи), а ставлення конкретної людини особисто до нас. Причому таке ставлення часто формується попри наші вчинки (ті самі промахи та успіхи). Загалом люди емоційні створіння, і частіше керуються не голосом розуму, а емоціями. Так що часто буває важливим перше враження, яке ми справимо на конкретну людину.

Це коротко про причини, які залежать від нас. Але головна причина міститься в серці людини, яка піддає нас критиці: “Від повноти бо серця говорять уста. Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе” (Мф. 12:34,35). Під скарбом у цьому випадку Христос має на увазі саме людське серце, внутрішній світ людини. Тобто від цього внутрішнього стану, чи як ще кажуть – стану душі, залежатиме, що буде думати, казати, робити конкретна людина. Якщо людина добра за своєю натурою – вона переважно буде казати про оточуючих добре, а якщо зла – ну, ви зрозуміли… І головне, що треба в цьому пам’ятати: що стан серця конкретної людини, її на­стрій не так вже сильно залежить від нас. На це треба зважати, коли ми в черговий раз чуємо чиюсь критику на свою чи чужу адресу.

Редакція сайту


Ваш коментар: