Не нарікай

Сьогодні багато вчених ставлять питання яка ментальність в українців. На мою думку, сьогодні в Україні дуже багато нарікають. Старше покоління нарікає на молодь: і батьків не слухають, і працювати не хочуть, звичаїв не дотримуються. А хто їх так навчив? Чи ви водили їх маленькими до церкви, чи ви їх заставляли працювати?

В наш час праві нарікають на Богдана Хмельницького, що приєднав нас до Росії і Україну погубив. Ліві нарікають на рухівців: до чого Україну довели, колись ми при совєтах жили, «Московську» ковбасу по-рублю тюлькою заїдали. А забули вони, що в 30-х роках 9 млн. українців голодною смертю лягли, а ще в п’ятидесятих роках не мали чим тіла прикрити і що до рота кинути. І всі ми дружно шукаючи причину наших нещасть починаємо Адама і Єву згадувати: коли б вони не згрішили, то ми б у раю жили і горя б не знали.

Один наймит у літню спеку працюючи в саду, обливаючись потом, голосно на Адама нарікав, що через нього йому доводиться так тяжко працювати.

Садівник, Жорж Сера

Ці нарікання почув господар і промовив:

– Чому дарма нарікаєш на Адама, на місці Адама ти так само вчинив.

– Ніколи б я не піддався спокусі, ні за що у світі я б не спокусився.

– Приходь до моєї господи і я докажу тобі, що ти поступиш так, як поступив Адам.

У призначений час злидар прийшов до господаря, той завів його у вітальню, в якій був стіл заставлений різними напоями і стравами. Господар показавши на стіл промовив:

– Все можеш їсти і пити на цьому столі, от тільки вази посередині стола не відкривай, не торкайся до неї, – і пішов, залишивши чоловіка самого у вітальні.

Чоловік приступив до трапези, випорожнив одну тарілку, схаменувся і став пробувати потроху всі страви і пити різні напої. Напившись і наївшись, він трохи посидів, знову трохи попробував те, що ще не скуштував і його погляд зупинився на вазі. Він устав і відійшов від столу, але цікавість роздирала його, і він вирішив: я тільки краєм ока загляну що там, адже ніхто не знатиме. І тільки він привідкрив вазу як з неї вилетіла пташка. Він став її ловити, перекинув крісла, наробив шуму і на той шум прийшов господар.

– А хіба я тобі не казав, що ти вчиниш так, як вчинив Адам?

І бідняк точнісінько як Адам, став виправдовуватись:

– Та я ненароком, та це вона сама якось вилетіла…

Всі ми є вигнанцями із раю, всі ми є дітьми Адама і Єви, і тут на Землі своїм життям повинні довести, що ми гідні вічного потойбічного життя на Небі. А для цього Бог посилає випробування, труднощі. І ми їх повинні долати не нарікаючи, а просячи в Бога допомоги спокійно долати всі життєві труднощі. Приклад нам у цьому показав Ісус Христос. Зневажений побитий, безсилий, але без нарікань Він ніс хрест тяжкий не за Себе, а за наші гріхи.

Отож і ми не нарікаючи, не проклинаючи, не заздрячи, терпляче несімо хрест свій життєвий. І за наші терпіння Господь наш Ісус Христос скаже: «Ти добре трудився і старанно хрест свій проніс – увійди в Царство Небесне». Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)