Свідчити про Христа

Зцілення сліпого, Філіп Москвитін

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Нинішня неділя називається «неділею про сліпого». Ми читали сьогодні євангельську розповідь про те, як Господь зцілив сліпонародженого. Були інші сліпі, яких Господь зціляв, але на цього євангеліст звертає особливу увагу. Бо цьому чоловікові після того, як він прозрів, довелося сповідувати Господа перед людьми, перед книжниками і фарисеями, які в нього упереджено допитувалися, як він набув зору, народившись сліпим. Але він був твердий і не зрікався від того, що над ним сталося диво. Йому казали, що Людина та, Яка його зцілила, була грішною, бо порушила Божий закон, зробивши це у святковий день (у свято не належить працювати). Але сліпонароджений твердо стояв на своєму. Багато разів запитували його, і, врешті-решт, він сам запитав їх: «Що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?»

Тоді вони, роздратовані, озлоблені, прогнали його, сказавши: «Ми ж Мойсеєві учні… у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш?». Але чоловік цей прозрів не лише тілесно, але і духовно! Тому Господь потім знайшов його і між ними сталася наступна розмова:

Чи віруєш ти в Сина Божого?

А хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?

І бачив ти Його, і Він говорить з тобою

Вірую, Господи! – і сліпонароджений схилився перед Ним.

Значить, головне його зцілення було в зціленні духу, у прозрінні духовному!

От три ступеня життя людини. Спочатку – сліпота, темрява, морок. Він – жебрак, сидить біля воріт, просить милостиню і нічого не може робити. Другий ступінь: Господь торкається його очей, і він починає бачити. І третя: він свідчить про те диво, яке Господь над ним здійснив.

Так співпало, що цей день, це свято перетинається з днем рівноапостольних Кирила і Мефодія. Ми всі глибоко їм зобов’язані тим, що саме вони колись принесли віру Христову в слов’янські землі. Вони першими переклали слова Священного Писання слов’янською мовою і тим самим поклали основу для багатьох церков Христових як у нашій країні, так і навколо.

А були вони людьми, на яких чекало блискуче майбутнє. Вони належали до сім’ї придворного офіцера, отримали прекрасну освіту, могли б бути і ученими, і військовими, але обох привертало пустинне, чернече життя, і стали вони подвижниками. Усе вони випробували. Вони пройшли придворну службу; як представників своєї країни їх послали в інші країни, попереду в них були слава і честь. Але вони шукали іншої слави, іншої честі – слави Господньої!

Костянтин – потім у чернецтві він нарік себе Кирилом – пішов на гору Олімп і там жив, ведучи чернечий спосіб життя.

А до того всі дорогі для серця шляхи були перед ними: і служіння Господові, і служіння суспільству, і служіння наукам – усе було. Проте вони все це віддали заради того, щоб у далеких, тоді ще напівдиких країнах проповідувати Слово Боже, свідчити про Христа.

Коли на запрошення болгарського царя Бориса брати Кирило і Мефодій відправилися в слов’янські землі, там ще було язичництво; народ був сліпий, жив у темряві, як той сліпонароджений. І брати почали там насаджувати Церкву Христову. Кирило сказав: «Тільки словом учити – цього недостатньо, це все одно як писати по воді, потім усе знову зникне». Але не було тоді ще азбуки в слов’янських народів. І за короткий час Кирило і Мефодій з різних букв різних мов винайшли цю азбуку, переклали головні частини Біблії, які тепер читаються під час служби. І з цього почалася просвіта слов’янських країн.

Ви можете подумати, що вони прийшли туди тріумфуючи, що шлях їх устилали троянди, що їх там вітали. Дійсно, болгарський цар покликав їх, але насправді це був хресний шлях, бо в них було дуже багато ворогів, наклепників. Німецькі князі намагалися насаджувати свої порядки, свої звичаї в слов’янських землях, тому праці Кирила і Мефодія були для них ненависні. Тяжкий шлях боротьби здолали брати. Кирило помер зовсім молодим, коли йому ще не було 42 років. Але він встиг закласти основи християнства в слов’янських країнах і передав це братові своєму як спадщину.

Брат його, рукопокладений у Римі Римським папою, продовжував своє служіння. І кінчилося воно тим, що німці заточили його у в’язницю – це був мученицький шлях…

Помер Мефодій після звільнення з в’язниці, коли в нього була паства, і він вже мав богослужебні книги, що були написані старовинною болгарською мовою. Тепер ми називаємо цю мову церковнослов’янською. Вона стала спільною богослужебною мовою в Сербії, у Болгарії, в Росії і в інших слов’янських країнах, де звершується православне богослужіння. Важкий хресний шлях був завершений.

Зараз у всьому світі святкують пам’ять Кирила і Мефодія. Їм ставлять пам’ятники, про них пишуть книги, складають гімни, вірші; їх зображують на іконах, фресках, картинах. А в Болгарії щороку в день болгарської книги (день народної писемності) справляється пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Адже, напевно, їм було б легше залишатися у своїй рідній Візантії, серед своїх одноплемінників-греків, і здобувати собі славу світську, а не вирушати кудись за море до диких народів, проповідуючи їм слово Христове. Але вони, подібно до сліпонародженого, були твердими свідками Божими.

Хто пізнав Господа, той мимоволі стає Його свідком! Тому кожен з нас, молодий і старий, грамотний і безграмотний, повертаючись у свої оселі, у своє повсякденне життя, повинен нести Слово Боже у своїй поведінці, у своєму ставленні до людей, у своїй вірі – в усьому, що робить людину християнином!

І тоді і нас знайде Господь, як він знайшов того сліпонародженого, і скаже: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» Але ми вже не запитаємо Його: «Хто Він?» Бо ми знаємо, що Син Божий – це Господь Ісус, Який прийшов у світ, Який переводить нас із темряви гріха і помилок до світла правди, чистоти, істини і любові. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Неділя про сліпого