Літургія вірних

Літургія вірних складає третю частину Літургії і називається так тому, що на ній дозволяється бути присутніми лише вірним, тобто хрещеним і не відлученим від Церкви чи від св. Причастя.

На ній символічно зображуються Тайна вечеря, Господні страждання і смерть, воскресіння з мертвих, вознесіння на небо і Друге пришестя на землю.

Головні дії цієї частини літургії полягають:

  1. перенесення Дарів із жертовника на престол,
  2. освячення Дарів,
  3. приготування віруючих до причастя,
  4. Таїнство причастя і
  5. подяка за причастя і благословення на вихід з храму.

Літургія вірних починається єктенією: “Ще і ще в спокої Господеві помолімось“. Потім слідує друга мала єктенія. Обидві ці єктенії закінчуються виголосом: “премудрість”, що нагадує про важливість священнодії, яка настає.

Під час цих єктеній, священик розкриває антимінс, – шовковий плат з частинкою св. мощів, якогось святого мученика, на якому мають бути поставлені Дари після перенесення їх з жертовника на престол, і таємно молиться, щоб Господь зробив його гідним приносити благання і жертви Безкровні, а причасникам дарував би неосудно причаститися Святих Тайн.

Антимінс на престолі

Після цього відкриваються царські врата і хор співає Херувимську пісню: “Ми, таємно херувимів з себе уявляючи і Животворчій Тройці трисвятую пісню співаючи, відкладімо нині всякі житейські піклування, Алилуя“.

Власне Херувимська пісня складається з одного слова: “Алилуя”, – тобто хваліть Бога. Усі інші слова в цій пісні служать настановою в тому, з яким благоговінням ми повинні зустріти і прийняти в себе у Святих Дарах Царя Слави, Господа.

На середині Херувимської пісні звершується великий вхід, під час якого св. Дари переносяться з жертовника на престол. Великий вхід звершується таким чином: священик і диякон підходять до жертовника для благоговійного підняття св. Дарів; при цьому диякон, прийнявши від священика спочатку пелену-повітря (покров на Святих Дарах) на ліве плече і потім – дискос на голову,

а священик прийнявши в руки св. Потир (Чашу), виходять через північні двері на амвон. Зупинившись перед народом, вони поминають православних патріархів, правлячого архієрея, боголюбиву і Богом бережену Україну, уряд, військо і всю людність її, почесних і повік незабутніх фундаторів і доброчинців святого храму цього і всіх православних християн.

Потім священик і диякон входять царськими вратами у вівтар. Священик ставить Чашу і дискос на розгорнутий на престолі антимінс, знімає з них малі покрівці і покриває одною великою пеленою-повітрям.

Царські врата зачиняють і завішують завісою. На криласі співають продовження Херувимської пісні: “Щоб прийняти і нам Царя всіх, що Його в славі проводять ангельські чини невидимо. Алилуя, алилуя, алилуя“.

Великий вхід по-перше символізує ходу Ісуса Христа на вільні страждання в Єрусалим при гучних вигуках: “Осанна Синові Давидову!” – у супроводі безлічі народу, який розстеляв свій одяг на шляху перед Ним. По-друге, великий вхід символізує страждання, смерть і поховання Господа Ісуса Христа.

У цьому випадку священик і диякон символізують собою Йосифа з Никодимом; пелена-повітря на плечі диякона і покрівці на Чаші і дискосі нагадують плащаницю і пелени, якими було обвито тіло Ісуса Христа, кадило – аромати, якими воно було намащене, а закриття царських врат завісою означає ніч, як час поховання Ісуса Христа, а також варту, приставлену до гробу Господнього.

У великий Четвер на Літургії Василія Великого замість Херувимської пісні співається наступне: “Вечері Твоєї тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм“.

У велику Суботу, замість Херувимської пісні співається: “Нехай мовчить всяка плоть людська, і нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє; Цар бо над царями і Господь над володарями приходить у жертву Себе принести і дати Себе на поживу вірним“.

Після великого входу слідує приготування віруючих до гідної присутності при освяченні приготованих Дарів. З цією метою спочатку промовляється єктенія за принесені Чесні Дари, потім прохальна єктенія за тих, хто з вірою, побожністю та страхом Божим перебуває в храмі. Щоб Господь допоміг їм визволитися від усякої журби, гніву, небезпеки та недолі, щоб простив і відпустив їхні гріхи та провини, і сподобив їх християнського кінця життя і доброї відповіді на Страшному суді. Після того священик благає Бога, щоб Він прийняв молитву “щедротами (заради заслуг) Єдинородного Сина Свого“.

Після того диякон закликає всіх людей до з’єднання в братській любові: “Полюбімо один одного, щоб однодумно визнавати“, – тобто щоб ми, будучи пройняті одними думками про Бога, могли сповідувати Його, або виразити свою віру в Нього. Хор доповнює, кого саме нам треба сповідувати: “Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю Єдиносущну і Нероздільну“.

У перші часи християнства всі, хто в цей час перебував у храмі виражали взаємну любов цілуванням – чоловіки з чоловіками, а жінки з жінками. Згодом, внаслідок збільшення християн, які перебували на богослужінні, цей звичай був визнаний не зручним і тому був скасований. Нині, лише священики, при соборному служінні, у цей час цілують один одного в плече і руку, на знак взаємної любові та згоди. При цьому один з них каже: “Христос посеред нас!” – а другий відповідає: “І є, і буде“.

Всі інші парафіяни повинні в цей час простити один одного, залишити всяку ворожнечу і пам’ятати, що Господь не прийме від них молитви, якщо вони стоять перед Ним з гнівом на когось або із зарозумілістю.

Після цього диякон виголошує: “Двері, двері! В премудрості будьмо уважні!” У цей час відкриваються царські врата і співається Символ віри. Це робиться на знак того, що віруючі повинні промовляти сповідання віри як би перед обличчям Самого Бога.

Слова “Двері, двері!” – у перші часи християнства відносилися до воротарів, які стояли при храмі, щоб вони в цей час закривали двері, щоб до храму не міг увійти хтось з оголошених або невірних. Нині ці слова відносяться до всіх віруючих і нагадують їм, щоб вони, готуючись до великого таїнства, закрили двері серця свого (тобто почуття, особливо зору і слуху) так, щоб жодна гріховна думка не входила в цей час до нього і щоб їхній розум був зайнятий єдино сповіданням віри, яке услід за цим промовляється чи співається.

Слова “В премудрості будьмо уважні!” збуджують особливу увагу до змісту Символу віри, а самий Символ віри співається в цей час перед звершенням таїнства, для того, щоб християни могли засвідчити перед Богом і Церквою чистоту і єдність своєї віри, оскільки без істинної віри ніхто не може ні приступити до таїнства, ні бути присутнім при звершенні його. У цей час священик бере пелену-повітря, яким вкриті св. Дари і, читаючи Символ віри, коливає його над Дарами (піднімає і опускає).

Це робиться на пам’ять землетрусу, що стався при воскресінні Ісуса Христа, так само як і на знак зішесття Святого Духа на запропоновані Дари, подібно до того, як зішесттю Святого Духа на апостолів передував сильний порив вітру. З цієї хвилини віруючи без нагальної потреби не повинні виходити з храму до закінчення Літургії.