«Кожен з нас малює в собі Христове зображення»

Христос Пантократор, фрагмент ікони Наталі Піскуновой

«Знаю, що важко. Але інакше не можна»

І тоді, що б не довелося почути впродовж дня, я не стану панікувати, а тут же згадаю, як уранці я молився Богові, і скажу: «Господи! Що б не сталося сьогодні, я знаю: це від Тебе. Ти це попускаєш, Ти посилаєш це мені, Сам знаючи, чому. І я, як і раніше, не один. Усе під контролем, ніщо не випадкове. Ти Сам регулюєш ситуацію. Раз Ти попустив такому статися, значить, мені це під силу і на благо. І я впораюся».

Зрозуміло, при неприємній новині такі думки не з’являться просто так; тому і потрібна уранішня «підготовка», щоб психологічно, морально і духовно бути готовим до будь-яких вісток. Починай так день, і в потрібний момент ти згадаєш свою уранішню розмову з Господом. «Що сьогодні я говорив Христу? От і Його відповідь. Треба прийняти цю новину. Адже Господь усе знає, Він попустив цьому статися. Значить, я впораюся, і усе буде добре, бо так потрібно. А інакше цього б просто не сталося».

Треба пам’ятати одне: якби моїй душі не було користі від того, що сталося, Бог не попустив би цього. От і все. Він попустив? Значить, для мене це до кращого.

Зверніть увагу: я зараз кажу не про приємні, а про корисні для душі речі. Не все те, що корисне – радісне, миле і приємне. А що корисне для моєї душі? Те, що зі мною зараз сталося. Так, мені дуже боляче, страшно, я страждаю і плачу, але моїй душі від цього – користь, тому так і сталося.

І якщо розсудити про це з точки зору духовної логіки, то ми заспокоїмося, змиримося і не ремствуватимемо, кажучи: «Господи, чому Ти не любиш мене?» Бо у відповідь Бог скаже: «Дитя Моє, чому ти думаєш, що Я не люблю тебе? Хіба ти сам не просив Мене сьогодні вранці допомагати тобі? От, сьогодні в тебе такий урок, такі ліки. Адже щоб вийшла красива статуя, треба відсікти від мармурової брили все зайве. І сьогодні Я попустив тобі відчути цей біль. Знаю, що важко. Але інакше не можна».

Не увічнювати минуле назавжди

Людина йде до зубного лікаря, щоб вставити протез. Довга і тяжка процедура, але вона йде на це, бо знає: лікар – професіонал, і потім буде легше і краще. І коли все позаду, життя стає прекрасним.

Те ж саме і з випробуваннями від Господа. Усе, що відбувається в нашому житті, – нам на благо. У сам момент скорботи ми не розуміємо цього. Тому і потрібна молитва. Молячись, я намагаюся зрозуміти, чого хоче від мене Господь, посилаючи те чи інше випробування. Я не обурююся, не засуджую ні Його, ні себе, не панікую, а просто кажу: «Господи, зараз я відчуваю, що Ти поряд зі мною. У нас з Тобою йде обмін: я приношу Тобі молитви, а Ти у відповідь посилаєш мені випробування. Сьогодні я отримав від Тебе ось це – приймаю, і намагаюся зрозуміти, що таким чином Ти хочеш мені сказати. Що в Твоєму посланні. Можливо, там написане «молитва», або «терпіння», або «прощення». А що я повинен робити з цим? Плакати чи боротися, сперечатися чи шукати справедливості? Я не суджу Тебе, але мені треба зрозуміти, що Ти від мене хочеш».

А якщо починати гніватися, обурюватися і скаржитися на послане Богом, то це призводить лише до погіршення ситуації. Вона «закріплюється» у тобі і залишається надовго. «Чому він мені це сказав?» «Чому вона так обійшлася зі мною?»

Будь-яку колючість, неприємність, яку двома словами нам сказали п’ять годин тому, ми готові обговорювати до самого вечора. І що ж відбувається? Ми увічнюємо минуле назавжди.

Але якщо вчасно зупинитися, то все це залишиться в минулому, а ми спрямуємо погляд у майбутнє і подумаємо: «Що Бог хотів показати мені цим? Можливо, Він хоче, щоб я навчився терпіти оточуючих?» Так думає людина, чий розум входить у контакт з Господом.

Відчаю немає місця

Іконописець Микола Цілсавідіс за роботою

Молитва – це, у першу чергу, рух душі. Те, за допомогою чого душа рухається до Бога. Душевна здатність, схожа зі станом закоханості, будить серце. Коли до тебе прийде цей стан, ти спостерігатимеш його і при спілкуванні з оточенням. Ти побачиш, що Бог посилає відповідь на твою молитву через найрізноманітніших людей і події. Так, і можливо, ти помилятимешся – не дивлячись на те, що помолився уранці. Але і в такі моменти подякуй Йому і скажи: «Господи, дякую Тобі за те, що Ти допоміг мені пізнати себе трохи краще через мою помилку. Прости мене!» І твоя душа, звернувшись до Бога, заспокоїться, а в тебе додасться любові на частину дня, що залишилася. Не вийшло відразу? Заглянь у себе чим глибше. Визнай свою помилку, або змирися з випробуванням, що спіткало тебе, бо зрештою все – до кращого.

Коли ми молимося, відчаю немає місця. Бо молитва – це зіткнення з Тим, на Кого сподівається усе живе, з Джерелом життя, Світлом, Істинним Шляхом.

Хіба можливо торкатися до Нього і при цьому перебувати у відчаї? Але якщо в цей момент таке почуття все ж опановує тебе, визнай це перед Богом і скажи: «Господи, я люблю Тебе, але зневіряюся! У мені стільки протиріч! Я так заплутався і такий далекий від Тебе!» І тим самим тут же, автоматично наблизишся до Христа, станеш Його другом, бо свій біль, свої проблеми і труднощі ти перетворюєш на допоміжний засіб, за допомогою якого легше до Нього доторкнутися. Усе це стає сходинкою на шляху до Його ніг, вставши на яку, ти виявишся поряд з Ним. І тоді ти зможеш помолитися Йому від серця, після чого все буде добре.

Страх нас відкидає назад

Коли людина весь день молиться і закликає Ім’я Боже, коли вона любить Христа і розуміє, що все відбувається в Його присутності, то в такому разі навіть хибні дії – не привід для паніки. Ти сприймаєш їх спокійно, кажучи: «Я стараюся! Я докладаю зусилля, борюся і в цій боротьбі іноді здійснюю помилки». Це як перший раз готувати якусь страву і наплутати з пропорціями. Проте з часом ситуація виправляється. Те ж і з малюванням – та і взагалі з усіма справами.

Якось я приїхав в один монастир, подивитися на дивні ікони, які там пишуть ченці. Я увійшов до майстерні і побачив декілька готових прекрасних ікон, які були вже повністю завершені, покриті золотом. А брати вже працювали над новими іконами. І мені на думку не спало дивуватися, дивлячись на їх незавершені роботи, коли були видні тільки контури майбутніх зображень. Я не став казати: «Де ж святі на цих іконах? Чому я нічого не бачу?» Адже, завдяки старанням майстра, через пару годин зображення буде абсолютно іншим, завтра – третім, а післязавтра ікона вже повністю готовою.

Так і в житті. Молитва допомагає нам зрозуміти, що хиби – це нормально. Чому? Кожен з нас малює в собі зображення Христове.

Іконописець Віктор Кравцов

І спочатку рухи можуть бути невмілими, ми намагаємося знайти відповідні кольори і в цьому пошуку дивимося один на одного, бачимо недоліки та інше. Але Господь каже нам: «Не кваптеся судити один про одного! Ваша картина, ваше життя ще не закінчене. Ви додасте інші кольори і наблизитеся до ідеалу, але поступово. Не бійтеся помилятися. Страх ніяк не сприяє духовному росту, навпаки – він паралізує душу і заважає стати краще, постійно відкидаючи назад. Молитва навчить вас не боятися».

Тому давайте скажемо тверде «ні» відчаю. Не вийшло скласти іспит з першого разу? Спробуй, постарайся ще раз. Твоя «картина» ще не закінчена – бракує якихось кольорів, деталей. Але на початку шляху завжди бувають недоліки. Головне, не зневірятися. І молитва тут надасть нам сил, завдяки чому можна спокійно і по-доброму ставитися до інших людей. А якщо хтось ранить нас, ми розуміємо, якщо Господь, Який всюди, попустив таке, з цього обов’язково вийде щось добре. Запитаємо самі себе: чи можу я полюбити свого брата, який щойно спричинив мені біль? Чи можу не відштовхнути його? Впустити його у своє серце, пам’ятаючи про те, що ми – брати, що він любить Того ж Бога, що і я, молиться Йому, як і я. І що Бог, прощаючи мене, прощає і його.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)