Літургія вірних (продовження)

Після освячення Дарів, вони приносяться Богові в жертву з молитвою за всю Церкву Христову, як Сам Ісус Христос закінчив Тайну вечерю молитвою до Бога-Отця про всіх віруючих у Нього. Відповідно і Церква після освячення Дарів здійснює молитовний спогад про всіх своїх членів як живих, так і спочилих.

Ці молитви мають особливе значення, бо в той час самі Тіло і Кров Христові приносяться Богові, як істинна жертва за весь всесвіт:

  1. Жертва подячна за святих вже прославлених Богом.
  2. Умилостивлення за померлих з вірою, які ще не досягли повного блаженства.
  3. Очисна за християн живих.

Згадуючи в таємній молитві про святих, вже прославлених Богом (праотців, пророків, апостолів, мучеників, сповідників), священик від імені всіх віруючих приносить Богові подячну молитву за те, що Він удостоїв їх Свого Божественного прославлення і зробив заступниками за нас на небі.

Потім вголос священик виголошує: “Особливо за пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію“. Св. Церква спонукає віруючих особливо подякувати Господу за Пресвяту Матір Божу, бо Вона удостоїлася від Бога особливого прославлення, набагато вищого, ніж усі інші святі, тому її клопотання перед Богом має більшу силу, ніж молитви інших святих. На криласі від імені всіх присутніх співають хвалебний гімн на честь Божої Матері: “Достойно є, і це є істина, славити Тебе, Богородицю, завжди славну і пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю, Тебе величаємо“.

Цей гімн приписується Ангелу, який явився у вигляді ченця подвижникові, який жив у печері на горі Афон, наприкінці 10-го століття. На Літургії св. Василія Великого замість цієї пісні співається: “Тобою, Благодатна, радується всяка твар – ангельський собор і людський рід. Освячений храме і розумовий раю, дівам хвало! З Тебе Бог втілився, і немовлятком був Предвічний Бог наш. Бо він лоно Твоє престолом обрав, а Тебе просторшою небес створив. Тобою, Благодатна, радується всяка твар, слава Тобі!“, а у свята двунадесяті співаються так звані “задостойникі”, тобто ірмоси 9-ої пісні святкового канону з приспівом на честь Божої Матері: “Величай, душе моя, преславне народження Божої Матері” (На свято Різдва Пресвятої Богородиці).

Під час співу “Достойно є” священик таємно молиться як за померлих з вірою в Христа, так і про живих християн. Для перших він просить у Бога вічного упокою, останнім – всіх благ для життя християнського.

Ті, хто молиться в храмі під час співу “Достойно є” спочатку повинні словами цієї молитви прославити Божу Матір, а потім згадати у своїх молитвах усіх своїх близьких, рідних і знайомих, які померли з вірою та покаянням.

Після закінчення співу “Достойно є” священик виголошує: “Найперше пом’яни, Господи, святішого отця нашого … (називаючи ім’я, титул глави Помісної Церкви), і високопреосвященнішого владику нашого … (ім’я, титул правлячого архієрея), і даруй їх святим Твоїм Церквам, щоб були вони у спокої збережені, почесні, здорові, довговічні і правдиво навчали слова Твоєї істини“. Це означає: “По-перше згадай, Господи, духовних правителів і даруй їм, щоб вони, для блага Твоїх Церков, були цілі, шановані, здорові, довголітні та правильно управляли Церквою за Твоїм істинним словом”. При Архієрейському служінні в цей час, також вголос, поминається країна, в якій живемо та уряд її, а при звичайному богослужінні це поминання промовляється священиком таємно. Хор на ці слова відповідає: “І всіх, і все“, – тобто згадай, Господи, і всіх віруючих у Тебе. У цей час присутні в храмі повинні поминати у своїх молитвах живих – близьких, рідних, знайомих і всіх християн.

На закінчення всього жертвопринесення, Євхаристії, священик просить у Бога всім “одностайності”: “І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні“.

Для приготування віруючих до св. Причастя, спочатку священик закликає на них милості великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; потім диякон чи священик промовляє єктенію про те, щоб Чоловіколюбець Бог, прийнявши освячені Чесні Дари у святий, наднебесний Свій жертовник, послав усім віруючим божественну благодать і дар Святого Духа, і приєднує до цього прохальну єктенію. Священик у цей час таємно читає у вівтарі молитву про те, щоб Господь сподобив його і всіх причасників приступити до святого Причастя з чистим сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення провин, на спільність із Духом Святим, на насліддя Царства Небесного, не на суд і не в осуд. Після цього священик (з піднесеними руками) виголошує: “Сподоби нас, Владико, безбоязно, неосудно насмілитись призивати Тебе, Небесного Бога Отця, і промовляти“. Хор доповнює що саме треба промовляти: “Отче наш, що єси на небесах“.

На криласі співають Молитву Господню, яка нагадує віруючім, з якими думками і почуттями вони повинні приступати до великого таїнства св. Причастя. Між тим диякон під час співу Молитви Господньої опоясується орарем навхрест як для більшої зручності при звершенні св. Причастя, так і щоб виразити своє благоговіння до св. Таїнства.

Після Молитви Господньої священик, звертаючись до народу і благословляючи його, промовляє: “Мир усім!” – а хор відповідає: “І духові твоєму“. Потім диякон запрошує всіх схилити голови, а священик таємно читає молитву про те, щоб Господь послав Своє благословення тим, хто схилив голови. Коли диякон промовляє: “Будьмо уважні!” – священик, підносячи Святий Хліб і роблячи їм зображення хреста, виголошує: “Святеє святим!“, – тобто святі Дари – Тіло і Кров Христові – можуть бути подані лише святим і тим, хто очистив себе від гріхів через покаяння. Виголоси “Будьмо уважні” і “Святеє святим” повинні спонукати віруючих до нового, найсуворішого випробування своєї совісті. Тому в цей час варто всім звернутися до Бога з молитвою митаря: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Але оскільки ніхто з людей не може визнати себе цілком чистим від гріха, то на виголос священика хор відповідає: “Єдин Свят, Єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь“.

Після цього співається вірш, що називається причасним. Причасні вірші переважно запозичені з псалмів; вони обираються відповідно до свят. Так, у Недільні дні часто співається вірш: “Хваліть Господа з небес! Хваліть Його у вишніх“; у свята Божої Матері: “Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призву“; у свята св. Апостолів: “По всій землі лунає голос їх, і до краю вселенної слова їх“; у свята святих: “У вічній пам’яті буде праведник. Лихої слави він не убоїться” та інші.

Під час співу причасного вірша священик, з увагою і побожністю розламуючи Святий Хліб на чотири частини, промовляє: “Розломлюється і розділюється Агнець Божий, розломлюваний і неподільний, що завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує“.

Далі священик опускає невелику частину Агнця в Чашу – Тіло Христове занурюється в Його Животворчу Кров.

Потім у Чашу вливається гаряча вода, яка в нас називається теплотою (грец. – просто кип’яток).

Далі священик розрізає Агнець на частки. Декілька з них кладе на край дискоса – це для Причащання священнослужителів. Решта часток дрібниться приблизно на кількість причасників у храмі.

Далі всі подрібнені частки засипають у Чашу (якщо багато причасників – у Чаші), окрім головної. З неї священнослужителі причащатимуться Животворчої Крові Христової.

Причащання священнослужителів звершується таким чином: спочатку священик вклоняється до землі святим Тайнам,

потім кланяється тим, хто знаходиться в церкві і просить у них прощення. Після цього священик дає дияконові частину Тіла Христова, а іншу частину благоговійно бере у свої руки, і обоє тихо читають молитву: “Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого…” Після молитви священик і диякон причащаються Тіла Христового зі страхом і всякою обережністю.

Священик підкладає під бороду плат і побожно приступає до святої Чаші, бере її обома руками з платом, промовляючи: “Чесної, і Пресвятої, і Пречистої Крови Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа причащаюся я, недостойний раб Божий, ієрей… (ім’я), на відпущення гріхів моїх і на життя вічне“. І тричі причащається. Тоді, витерши уста свої і край святої Чаші платом, що тримає в руці, промовляє: “Це торкнулося уст моїх, і здійме беззаконня мої, і гріхи мої очистить“.

Потім призиває диякона, промовляючи: “Дияконе, приступи“. Диякон підходить і вклоняється один раз, промовляючи: “Прости мені, владико святий, і благослови, і подай мені Чесну, і Пресвяту, і Пречисту Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа“.

Священик подає дияконові плат і підносить до уст його святу Чашу, з якої диякон обережно три рази причащається, а священик у той час промовляє: “Причащається раб Божий, священно-диякон… (ім’я), Чесної, і Пресвятої, і Пречистої Крови Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне“.

Диякон витирає уста платом і цілує святу Чашу, а священик промовляє: “Це торкнулося уст твоїх, і здійме беззаконня твої, і гріхи твої очистить“.

Так залучалися до святих Тайн Христових усі християни до 4-го століття, але в цьому столітті св. Іоанн Златоуст ввів у використання лжицу для залучення парафіян під обома видами, оскільки деякі з них стали допускати неблагоговійне поводження з частками Тіла Христового.

Лжиця

Під час причащання священнослужителів Церквою згадується Тайна Вечеря, страждання Спасителя та Його смерть.