Літургія вірних (закінчення)

Після причащання священнослужителів відчиняються царські врата, які досі були закриті, нагадуючи закриту світлицю на Тайній Вечері, і диякон, прийнявши від священика Потир (Чашу) зі Святими Дарами, закликає до причащання: “Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть”. На криласі співають: “Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Бог Господь і з’явився нам”. Усе це зображує воскресіння Ісуса Христа та Його явлення після воскресіння, саме: відкриття царських врат означає відвалення каменю від дверей гроба Господнього. Диякон символізує Ангела, а Сам воскреслий Господь являється у Святих Дарах.

Священик стає в царських вратах лицем до людей і читає молитву перед Причастям: “Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов на світ грішників спасти, між якими перший – це я. Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє і це саме є Чесна Кров Твоя. Молюся отже Тобі: помилуй мене і прости мені провини мої вільні й невільні, чи то в слові, чи ділі, свідомі й несвідомі; і сподоби мене неосудно запричаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.

Вечері Твоєї тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм.

Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі й тіла. Амінь“.

Усі причасники проказують за священиком молитву “Вірую, Господи…”  І, склавши руки навхрест на грудях, один за одним підходять до Причастя. Священик бере від диякона святу Чашу, відкриває покрівець і, причащаючи, промовляє: “Причащається раб Божий … (ім’я) Чесного, і Пресвятого, і Пречистого Тіла і Крови Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне“.

Під час причастя диякон (або причетник) підкладає покрівець під бороду причасників, а по причасті священик витирає уста причасника платом. Причасник, причастившись, цілує край Чаші і, відійшовши, приймає антидор (просфору) і теплоту від братчика, запиваючи нею Святе Причастя.

Причащаючи дітей до 7 років, священик промовляє: “Причащається дитя Боже … (ім’я) Чесного, і Пресвятого, і Пречистого Тіла і Крови Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на життя вічне“.

Під час причащання на криласі співають: “Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного вкусіть“.

Після причащання мирян священик відносить Святі Дари на Св. престол і, звернувшись до присутніх у храмі, просить їм благословення Боже: “Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє!

Хор від імені присутніх дякує Господові за це благословення хвалебним гімном, коротко обчислюючи отримані ними благодіяння: “Ми бачили Світ істинний, прийняли Духа Небесного, знайшли віру істинну, Нероздільній Тройці поклоняємось, бо Вона спасла нас“.

Тоді священик повертається до царських врат і, благословляючи святою Чашею народ, виголошує: “Завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні“, вказуючи цим на Вознесіння Господа і на повсякчасне перебування Його з віруючими на землі. Між тим хор співає від імені всіх християн висловлюючи молитовне бажання завжди славити Господа: “Нехай повні будуть уста наші похвалою Тобі, Господи, щоб ми оспівували славу Твою, бо Ти сподобив єси нас причаститися Святих Твоїх, Божественних, Безсмертних і Животворчих Таїн. Збережи нас у Твоїй святині кожний день навчатися правди Твоєї. Алилуя, алилуя, алилуя“. Після цього промовляється коротка подячна єктенія за залучення до святих Тайн, і священик після виголосу: “В спокої вийдімо“, – тобто вийдемо з храму з повним душевним спокоєм, промовляє вголос молитву:

Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе надію покладають. Спаси людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, повноту Церкви Твоєї збережи, освяти тих, що люблять красу дому Твого, прослав їх Твоєю божественною силою і не остав нас, що надіємось на Тебе. Спокій світові Твоєму дай, Церквам Твоїм, священикам, боголюбивій і Богом береженій Україні нашій, парафіянам святого храму цього і всім людям Твоїм. Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, подяку і поклоніння віддаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні“.

Оскільки ця молитва промовляється за амвоном (невеликим виступом, що розташований перед царськими вратами), то вона називається заамвонною. Священик промовляє її від імені всього народу, тому в цей час він і повинен встати з усіма, хто молиться в храмі “за амвоном”.

Після прочитання заамвонної молитви віруючі віддають себе волі Божій молитвою праведного Іова, яку співає хор: “Нехай буде благословенне ім’я Господнє віднині і довіку“. Найчастіше в цей час для духовного повчання промовляється пастирська проповідь, в основу якої покладається Слово Боже.

У деяких храмах після цього співу читають 33-й псалом, і парафіянам роздають антидор. Так називаються залишки тієї просфори, з якої виймається Агнець. Антидор роздається народу на спогад “вечері любові”, яка звершувалася в давнину після Літургії. У перші віки Християнства, у римських катакомбах, християни мали спільну трапезу в цей час.

Нарешті, священик, востаннє благословляючи присутніх, промовляє: “Благословення Господнє на вас Його благодаттю і чоловіколюбством завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні“, і обернувшись до престолу віддає подяку Богові: “Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі“. Повернувшись до народу і тримаючи в лівій руці напрестольний Св. Хрест, осяявши себе хресним знаменням, священик промовляє відпуст: “Христос (у неділю – що воскрес із мертвих), Істинний Бог наш, молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Іоана, архієпископа Царгородського, Золотоустого (чи Василія Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської – дивлячись чий чин Літургії звершується), і святого… (ім’я святого, на честь якого зведений храм), і святого… (ім’я святого, чия пам’ять у цей день звершується), і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він Милосердний і Чоловіколюбець“.

Після відпусту священик дає Св. Хрест віруючим для цілування. Кожен віруючий християнин, неспішно і не утрудняючи інших, за порядком відомої черги, повинен поцілувати Св. Хреста, щоб хресним цілуванням засвідчити свою вірність Спасителеві, на спогад Якого була звершена Божественна Літургія. Хористи в цей час співають молитву про збереження на многії літа святійших православних патріархів, правлячого архієрея, настоятеля і парафіян святого храму цього, і всіх православних християн.

Після цілування Св. Хреста священик повертається у вівтар, закриваються царські врата і завіса, а священик проказує молитви після Святого Причастя.

На цьому Божественна Літургія завершується.