Прагнення до ідеалу

Багато людей вважають, що навіть не варто прагнути до ідеалу через його закономірну недосяжність. Щось, цікаве зауваження, тому слід у цьому розібратись. Взагалі, ідеал – це не кінцева мета якихось спрямувань, бо якщо ідеалу можна було досягти – це був би зовсім не ідеал. Ідеал – це еталон, взірець, до якого ми можемо рівнятись, до якого прямувати в житті.

Тому люди, які закликають не прагнути до ідеалу, дуже сильно помиляються. Навпаки, у житті треба завжди рівнятись на якийсь ідеал, прагнути до чогось кращого. І таке прагнення хотілося проілюструвати двома прикладами.

  1. На сьогоднішній день в Україні розвивається громадянське суспільство, люди серйозно почали турбуватися про майбутнє країни, що, звісно, не може не радувати. У своїх намаганнях зробити країну кращою, люди рівняються на досвід найрозвинутіших країн. І це цілком вірний підхід, адже чим більше ми запозичимо доброго з цих країн, тим успішнішою буде Україна. Ясна річ, у найближчому майбутньому ми не зможемо досягти рівня розвитку та добробуту Японії і Швейцарії, але намагатися досягти цього рівня ми просто зобов’язані, хоча б не заради нас самих, то заради майбутніх поколінь.
  2. Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий” (Мф. 5:48), – казав Христос пересічним слухачам, тобто нам з вами. “Стати досконалим як Бог? Що за безглуздя?” – подумають деякі. Думаєте, що Христос не розумів, що Божого ідеалу досягти неможливо? Звісно розумів, але Він закликав прагнути до цього ідеалу, ставати кращими, а коли люди переконувалися, що навіть малої дещиці Божої досконалості досягти просто неможливо, вони зверталися за допомогою до Христа і досягали дивовижних результатів: “Бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють” (Мф. 7:8). Особливо вражають випадки, коли колишні алкоголіки та наркомани, яких оточуючі, навіть рідні, вважали цілком пропащими людьми, кидали свої згубні звички і починали жити повноцінним життям.

А тепер скажіть, праві скептики, які стверджують, що не варто прагнути до ідеалу, чи ні?

Автор: Михайло Лукін