Привести дитину в храм насильно – це не любов

Якщо ти зрозумієш, що Бог любить тебе, то перестанеш бути таким уразливим перед людьми, перестанеш переживати і тривожитися. Усі твої думки будуть тільки з Ним, Улюбленим Господом. Відчуваючи любов Христову у своєму серці, ти вже не залежатимеш від людської любові. І саме тоді люди почнуть любити тебе, а ти залишатимешся в будь-якій ситуації вільним і спокійним – без роздратування, нервів і деспотизму.

Я знаю одну жінку, яка дуже любить своїх дітей. Але річ у тому, що їх майже ніколи немає удома. Один син від’їжджає з ранку на своєму мотоциклі і повертається дуже пізно, інший увесь час подорожує, третій постійно їздить святими місцями, дочка теж чимось займається – загалом, ця жінка дуже нудьгує за своїми дітьми і, звичайно, хотіла б частіше бачити їх вдома, але замість цього вона вважає за краще просто любити їх і шанувати їх вибір.

Свого часу мене просто уразило таке шанобливе ставлення до життя власних дітей. Дуже повчальна ситуація. В принципі мені траплялося бачити подібні стосунки між людьми, але от у випадку з власними дітьми – такий яскравий приклад нечасто зустрінеш. Дозволити синові чи дочці піти – при тому, що тобі цього зовсім не хочеться, адже ти так хвилюєшся за них. Але ти розумієш, що любов іноді вимагає від нас переступати через власне «я».

Адже любов – це завжди ризик і непередбачуваність. Стрибок із зав’язаними очима. «Так, я постійно кажу своєму синові, щоб він поступав так-то і так-то, але він не хоче мене слухати. Що ж залишається? Єдине, що я можу зробити – це продовжувати любити його. Не давити, не переслідувати, а любити». І як тільки батьки приймають таке рішення, їх дитина стає по-справжньому захищена, бо тепер вона дійсно відчуває любов своїх батьків – ту свободу, яку вони дають їй.

І це – найкраще «втручання» в життя іншої людини. А будь-який тиск особисто для мене непереносний. Мені не подобається, коли я сам так роблю, і не подобається, коли так поводяться інші. Дуже не подобається.

«Отче, – чую я іноді від деяких батьків, – ми сьогодні усією сім’єю були в храмі!» Дивлюся на них – і бачу, що хтось з їх дітей дійсно задоволений, а комусь важко, бо його привели в храм насильно. Це не любов!

«Але як же, адже храм – це так важливо, хіба ми не повинні приходити сюди всі разом?» Ні. По Своїй великій любові Бог шанує вибір кожної людини. Коли ти йдеш у храм рано вранці – подивися, ніхто більше з твоєї домівки в цей час не збирається до церкви, і при цьому Господь не позбавляє ваше житло благодаті. Він продовжує давати і світло, і воду, посилає дощі – загалом, продовжує радувати всіх вас Своїми дарами. Тому що Бог не мстить, а любить. І проблеми в людей, які не ходять до церкви, не з Богом, а з нами – зі мною, з тобою – з нашим характером і заборонами, які ми самі вигадуємо.

«Я ж хочу йому добра! Я спеціально готувала йому пісну їжу, а він одного прекрасного дня узяв і шпурнув мені в обличчя просфорку. «Візьми! – каже. – Не можу так більше!» Що я йому зробила? Адже я з любові стараюся«. З любові? Тоді чому у вашому домі суцільна сварка? Тобі не здається, що ти просто наклеїла всюди етикетки з написом «любов», а вміст під цими ярликами відсутній?

Важливо проявляти любов. І в такому разі, навіть якщо людина здається байдужою, вона не байдужа. Згадай, що я розповідав про жінку, чий син ганяє на мотоциклі. Вона не байдужа до своєї дитини, ні! Вона любить його дуже сильно, але захищає своєю молитвою і любов’ю. Так, вона не забороняє йому їздити на мотоциклі, але при цьому молиться за нього, любить його, і тим самим захищає від небезпек. Її любов наповнена палкою молитвою і добротою, і вона поступає зі своїм сином так само, як поступає з нами Господь. Так, Бог так само каже нам: «Вперед, дитя Моє! Я даю тобі тепло і турботу, з якими буде легше почати шлях». І наше серце осяюється промінням Божественного світла.

Коли ти обдаєш холодом душу ближнього, він починає захищатися, опиратися, робити все навпаки. Але варто тільки виявити любов, як людина відтає і розкривається. От що таке любов. Це – великий труд.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)