«Грішив, закинувши ногу на ногу» – що читати, готуючись до сповіді?

Коли людина збирається йти на сповідь, тим більше – вперше, і думає, як їй підготуватися, у цьому випадку я не прибічник того, щоб пропонувати їй якісь книги. Перша сповідь людини – нехай вона буде навіть не повною – наскільки це можливо, має бути конкретною.

Важливо, щоб людина говорила про те, що реально тривожить її совість, заважає відчувати мир у душі, мир з Богом.

Вже потім, пізніше, коли люди просять: «Порадьте, що прочитати, як підготуватися», – я раджу читати Євангеліє.

Рекомендую перечитати, а комусь – прочитати вперше – 5, 6, 7 розділи Євангелія від Матвія, Нагорну проповідь. Бо після прочитання совість може підказати щось, щось відкрити всередині людини.

Але перший етап сповіді – це просто розповісти, що болить у душі.

Але при цьому результат завжди буває дуже різний. Іноді бачиш, що людина підійшла до сповіді правильно і добре підготованою. А іноді буває, що розумієш – людині нічого сказати, у чомусь конкретному покаятися. Це не означає, що в неї гріхів немає, вона просто не вміє їх у собі побачити.

Отже книги із списком гріхів потрібні, у першу чергу, для людей, які абсолютно не здатні до самоаналізу. Таких людей дуже багато. Вони щиро приходять на сповідь і кажуть: «Отче, знаєте, я прийшов, мені сказали, що треба сповідатися, я розумію, що треба. Але взагалі-то, чесно кажучи, сповідатися мені немає в чому. Я особливо не грішу, живу цілком нормально».

Це дуже поширена ситуація. Коли починаєш людині ставити навідні запитання, то насилу витягуєш гріх за гріхом. Але надовго священика не вистачить.

Не може ж він цілу годину ось так перераховувати гріхи, думаючи, влучить або не влучить?

У такому випадку сповідь, звичайно, треба прийняти, а на наступний раз дати людині книгу «На допомогу тим, хто кається» святителя Ігнатія (Брянчанінова), щоб людина подивилася, чи має щось з перерахованого там відношення до неї? Тому завжди стараюся, щоб такі книги завжди були в храмі: вони можуть комусь дуже допомогти.

Також книги можуть допомогти людині, яка досить довгий час ходить до храму, у неї вже є певний список своїх гріхів, вона з ними бореться. Можна дати їй книгу і сказати: «Візьміть, перевірте себе от за цією книгою, можливо, у ній ви побачите ще те, що вислизнуло від вашого внутрішнього погляду?»

Книга святителя Ігнатія (Брянчанінова) «На допомогу тим, хто кається», напевно, найбільш видавана. Там перераховуються конкретні гріхи. Список поміщається на півтори сторіночки, але це дійсно те, що насправді є гріхом і те, що людина має знати. Те, з чим людина має боротися в собі.

Є і шкідливі книги, такі, як «Ліки від гріха». Це просто кошмар! Якесь шкідливе дріб’язкове копання, що відволікає людину від головного: подарунків не посилав тим, хто мене образив, сидів на ліжку, закинувши ногу на ногу і т. д.

Допомогти людині перед сповіддю може хороша стаття о. Олександра Єльчанінова «Бесіда перед сповіддю», бесіди митрополита Антонія Сурожського про сповідь.

Це те, що може людині реально допомогти підготуватися до сповіді, не ухиляючись в якесь дріб’язкове копання в смітниках своєї душі. Допоможе творчому ставленню до сповіді, і тоді вона стає способом стати кращою, побачити в собі те, що заважає бути з Богом.

Як я сказав на самому початку – усім раджу перечитувати Нагорну проповідь. Щоб перевіряти себе знову і знову: наскільки я відповідаю тому, що хоче бачити в мені Ісус Христос?

Автор: протоієрей Ігор Гагарін