Три важливі кроки разом з дитиною до Бога

  1. Не відштовхнути дитину від Бога

Один хлопчик у школі якось сказав мені:

– Отче, я стільки грішу!

Я запитав його:

– А як, по-твоєму, у такі моменти дивиться на тебе Господь?

– Мені здається, Він навіть не хоче мене бачити – відвертається і йде. І мені так важко стає, так соромно, що я навіть не хочу йти в храм, бо Бог відійшов від мене.

Ну і про якого ж бога у такому разі ми розповідаємо нашим дітям? Якому богові учимо поклонятися? Богові на ім’я «Ти мені – я тобі», богові обміну і обіцянок. Зроби це і це, і тоді Господь пошле тобі те і те. Іноді це, правда, «працює», але набагато важливіше дитині зрозуміти головне: Хто є Господь, чому ми Його любимо, – зрозуміти, що і Він любить нас, не дивлячись ні на які наші гріхи і провину. От що допоможе дітям бути з Христом – в якому б стані вони не знаходилися. Це дуже важливо – не відштовхнути дитину від Бога, що б не сталося, чого б вона не накоїла.

Величезне значення має те, як ми дивимося на гріхи дітей, на їх падіння. Якщо уважно подумати над тим, чому та чи інша дитина перестає ходити в церкву, стає ясно, що в якийсь момент її там просто образили, відштовхнули, не зрозуміли, розчарували. Не Бог. Бог Сам приносить Себе в жертву, і в такі моменти – теж. Просто ми спотворюємо Його образ у дитячій свідомості. Як казав апостол Павло, «через вас ім’я Боже ганьблять язичники» (Рим. 2:24).

Дитина дивиться на те, як ти живеш, і втрачає віру. Ти свариш, кривдиш, б’єш її – і все це в ім’я Христове?

Саме так поступають батьки, які упевнені, що Бог у них «в кишені» і вони знають про Нього все. А як жили святі? Хіба вони говорили про Бога так упевнено, як сьогодні говоримо ми? Ні. І коли батьки, матері приводили до них своїх дітей, святі завжди вказували цим батькам на їх власні помилки: відсутність добрих і ласкавих слів, категоричність, завищені вимоги. Ми звинувачуємо дітей у тому, що самі робили в їх віці.

  1. Поставити дитині питання

Обов’язкові умови в розмові з дитиною про Бога – це розуміння і самопізнання. Так-так, самопізнання. Зрозумійте це. Батьки, що допустили в молодості масу помилок, а потім витратили безліч сил на те, щоб повернутися на шлях істинний, зазвичай надзвичайно суворі до власних дітей. Один старець сказав жінці, яка постійно сварила свого сина: «Ти забула, якою сама була в його віці!» – «Я – інша справа!» – відповіла старцю ця жінка. Звичайно, ти – це одне, а твоя дитина – зовсім інше. У кожного з нас свій шлях. Але в першому класі всі діти пишуть з помилками, і ніхто не сварить їх, бо діти – маленькі. Так і в житті. Дитина обов’язково здійснюватиме помилки. І наше завдання – бути поруч і підтримувати її, а не звинувачувати, не відштовхувати і не проганяти з Церкви власною поведінкою.

Дуже важливо навчити дитину вибудовувати власні, особисті стосунки з Богом. Цей процес називається індивідуалізацією, індивідуалізованим віровченням.

Неспроста бесіди священика з охочими хреститися називають оголошувальними. Оголошення має на увазі усну розповідь про Бога, якого я витягаю з себе голосом. При цьому подумки я – в молитві, і виходить, що моїми вустами говорить Сам Господь. Так само і в розмові з дітьми. Ми вимовляємо якісь слова, душа дитини починає вслухуватися в те, що каже їй нашими вустами Господь. І в цей момент слід обов’язково відійти убік, щоб не заважати.

Нехай дитина сама почне будувати стосунки з Богом – і не так, як цього хочеться мені, а згідно своїм особливостям – особі, характеру, здібностям, генам.

Бог – один, але те, як ми Його бачимо, – вже індивідуально. Як на Афоні. Там одна віра, усі служать Одному і Тому ж Христу, але при цьому в кожного монастиря – свої особливості. Ченці з різних монастирів навіть зовні відрізняються один від одного. «Цей з Григоріата!» – скажуть про одного. «А цей – з Симонопетра» – про іншого. Чим же ці ченці розрізняються? Нюансами в одіянні, які обов’язково розгледить місцева, обізнана людина. Тобто за зовнішнім виглядом ченця можна визначити, з якого він монастиря.

І зовсім не погано, якщо, отримавши одні і ті ж знання про Бога, люди йдуть кожен своїм шляхом. У Церкві розквітає кожен, і нехай таланти і здібності кожної дитини проявляться в повну силу. Не потрібно прагнути загорнути дітей в асфальт – щоб усі вони були однаковими і думали як я або як учитель у недільній школі. В жодному разі. Навіть коли сама дитина називає щось гріхом. Я, наприклад, у таких випадках завжди запитую:

– А чому ти думаєш, що це гріх?

– Не знаю.

– Не знаєш. Тоді чому кажеш, що це гріх? Ти замислювався про це коли-небудь?

– Але мені не здається, що це гріх.

– Ну от бачиш, ти вже змінив свою думку!

  1. Зробити так, щоб дитина замислилася

Іншими словами, дитина не повинна повторювати мої слова, як папуга. Важливо, щоб вона знала, чому те чи інше є гріхом.

– Отче, я не палю! – каже хлопчина.

– А чому ти мені про це кажеш?

– Ну, хіба це не добре?

– А чому це добре?

– Ні, ну ви ж священик! Хіба ви не вважаєте, що це правильно?

– Це правильно, але мені хочеться зрозуміти, чи знаєш ти, чому це правильно.

– Отче, – каже інший хлопчина. – У мене немає дівчини. Я зовсім не спілкуюся з дівчатами.

– А чому?

– Бо не потрібно!

– Чому не потрібно?

І все, ступор. Відповіді немає. Розмова закінчена.

– Отче, так що ж – виходить, потрібно?

– Ні, я не скажу тобі, потрібно чи не потрібно.

У наш час важливо уміти зробити так, щоб людина замислилася, а не давати якісь готові рецепти. Інакше дитина «ковтатиме пігулки», повторюючи усе підряд, а як тільки вона виявиться у світі, з нею можна буде зробити що завгодно. Зараз багато наших дітей від’їжджають на навчання в Англію, Німеччину, Америку. І коли вони повертаються звідти абсолютно іншими людьми, батьки жахаються: «Яким він був і яким став!» А це якраз ті діти, які тут були ангелами. Але ангелами такими, як би точніше сказати… Несвідомими. Вони не усвідомлювали, що роблять, коли росли тут, – просто повторювали за дорослими. А так не можна.

Необхідно усвідомлювати те, чому ми поступаємо так чи інакше, а не просто копіювати чиюсь поведінку.

Тільки так можна по-справжньому наблизитися до Бога. А готових рішень у вихованні дітей немає.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)