Не підноситися, не тужити

Наближається Великий піст, якому передують три підготовчі тижні (неділі). Для кожного вірного Свята Чотиридесятниця – абсолютно особливий час, це шлях до Пасхи, Воскресіння Христового. До будь-якої важливої подорожі треба готуватися – так само і Свята Церква закликає своїх чад підготуватися до досить тривалого і важкого пісного шляху.

Кожен підготовчий тиждень має свою окрему назву і особливості. Перший називається Неділя про митаря і фарисея (2017 року – це 5 лютого), бо під час Літургії цього дня читається притча Господа Ісуса Христа, головними героями якої є митар і фарисей (див.: Лк. 18:10-14).

Митар і фарисей, Роберт Баретт

Митар – це збирач податків. Під час земного життя Ісуса Христа слово «митар» було синонімом слова «грішник». Фарисеї запитували апостолів: «Чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?» (Мф. 9:11) оскільки митарів не любили, вважаючи, що свої багатства вони наживали нечесно, використовуючи свою посаду, що часто було правдою. Фарисеї, навпаки, вважалися серед народу праведниками, авторитетними знавцями Писання і духовного життя. Самі фарисеї думали, що єдино правильний спосіб життя – той, який ведуть вони, тому нерідко могли вважати грішниками всіх тих, хто не прагнув до фарисейства – до дотримання навіть самих найдрібніших традицій і звичаїв. І от, як каже Господь у притчі, митар і фарисей заходять в Єрусалимський храм для молитви. «Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!». Митареві нічим було хвалитися. І, напевно, було немало людей, які могли звинуватити цього митаря і в жорстокості, і в обмані, і в жадності, і в багатьох інших гріхах. Але з-під цього тягаря гріхів і беззаконня митар вигукує до Бога: «Будь милостивий до мене». І упокорювання митаря було Богові угодніше, ніж самовихваляння фарисея, для якого всі інші люди були лише грабіжниками, кривдниками, перелюбниками. Митар «пішов до дому свого виправданий більше», ніж фарисей, «бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться».

Ця притча задає тон для всього наступного посту, адже її головна думка в тому, що тільки щира молитва і упокорювання, а не перерахування своїх чеснот, відкривають для нас милосердя Боже. Упокорювання наближає нас до Бога, гординя ж, навпаки, віддаляє. Тому Церква цього дня закликає нас через співи: «Не молімося, браття, по-фарисейськи, бо всякий, хто підноситься, принизиться. Смирімо себе перед Богом, у пості, як митар, взиваючи: Боже, очисти нас грішних». З Неділі про митаря і фарисея і до п’ятого тижня Великого посту на суботній всенощній після читання Євангелія співатиметься особливий покутний спів: «Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче». Крім того, тиждень після Неділі про митаря і фарисея є суцільним (тобто відміняється піст у середу і п’ятницю).

* * *

Повернення блудного сина. Микола Лосєв

Наступний підготовчий тиждень – Неділя про блудного сина (12 лютого). На Літургії вірні почують ще одну притчу Спасителя (див: Лк. 15:11-32), в якій показана глибина любові Божої до людей: як люблячий батько готовий простити своєму безрозсудному синові навіть найтяжчий гріх, так і Бог готовий простити кожну людину. Сюжет притчі простий: багатий чоловік мав двох синів, молодший з яких попросив у батька спадок (частину маєтку), а отримавши те, що просив – пішов в іншу землю, де витратив усе, ведучи розпусне життя. Коли ж в тій землі настав голод, а найголовніше – закінчилися гроші, з якими пішли і друзі, які несподівано з’явилися, молодший син влаштувався пастухом свиней. Але становище його виявилося настільки важким, що він почав роздумувати: «Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся».

Для кожного з нас Великий піст повинен стати часом покаяння і повернення до люблячого Отця – Бога. Адже, подібно до батька з притчі, Господь чекає на наше пробудження і повернення додому. Але в притчі є присутнім ще один герой – старший брат, який не хоче розділити батькової радості: «Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля». На що батько відповідає: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся». І знову Господь викриває гордість. Старший брат не порушував батькових заповідей, вірно служачи йому, але тепер він почуває себе ображеним, бо почесті дістаються молодшому.

У Неділю про блудного сина, а також у дві наступні за нею неділі, на всенічному бдінні додаватиметься спів віршів 136-го псалму: «На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион наш» (Пс. 136:1). Цей псалом описує страждання євреїв у Вавилонському полоні і скорботу їх про Вітчизну. Стосовно нас ці слова означають думку про наш духовний гріховний полон і про те, що ми повинні прагнути до своєї духовної Вітчизни – Царства Божого.

* * *

Фрагмент ікони «Страшний суд»

Третій підготовчий тиждень – Неділя про Страшний суд (19 лютого). Цього дня на Літургії читається притча Спасителя про суд Божий над людьми (див.: Мф. 25:31-46), «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч». Ті, хто знаходиться праворуч успадкують, за словом Спасителя, «Царство, уготоване вам від створення світу». Бог виявляє милосердя до тих, які нагодували голодного, напоїли спраглого, дали дах мандрівникові, одягнули роздягненого, відвідали хворого і того, хто знаходиться в темниці. Голодним, спраглим, роздягненим, мандрівником, хворим і ув’язненим був Сам Христос, а тому і будь-яка добра справа, будь-яка допомога і милість, зроблена тому, хто має потребу, стає зробленою Самому Христу.

Ті, хто знаходиться ліворуч від Христа, чують слова засудження: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його». За що ж Господь засуджує їх? За те, що у своєму житті вони так і не змогли виявити любові і милосердя до тих, хто цього так потребував, а значить – не виявили любові і милосердя і до Самого Христа.

Невипадково суд Божий над людьми названий Страшним судом – дійсно страшно почути засудження з вуст Божих. Але притча нагадує нам, передусім, про те, що любов до ближніх має бути діяльною любов’ю. І якщо ми сподіваємося на милість Божу, то і самі маємо бути милостивими по відношенню до інших людей.

У суботу перед Неділею про Страшний суд звершується заупокійне богослужіння, на якому возноситься молитва про всіх померлих християн і про прощення їх гріхів. Також Неділя про Страшний суд називається Неділею м’ясопусною, оскільки в цей недільний день здійснюється заговіння на м’ясо (його не куштують тепер аж до свята Пасхи). Тиждень після Неділі про Страшний суд – суцільний: хоча м’ясо вже не їдять, але в середу і п’ятницю відміняється піст відносно молочних продуктів. Окрім цього, у середу і п’ятницю богослужіння звершуватиметься вже за пісним чином – із земними поклонами і молитвою преподобного Єфрема Сирина. Літургія в ці дні не звершується.

* * *

Янгол жене з раю Адама і Єву, Бенджамін Вест

Остання неділя перед Великим постом носить назву Спогад Адамова вигнання, або Прощена неділя (26 лютого). На Літургії читається Євангеліє з частиною Нагорної проповіді (див.: Мф. 6:14-21), де говориться про прощення образ ближнім, без чого ми не можемо отримати прощення гріхів від Отця Небесного, про піст і про збирання Небесних скарбів. Цього дня за древнім чернечим звичаєм усі вірні просять прощення один в одного.

* * *

Такі сенс і значення підготовчих тижнів. Але важливо пам’ятати ще про один момент. У древній Церкві Великий піст був «фінішною прямою» для людей, які готовилися прийняти хрещення і стати християнами. Адже саме у Велику Суботу звершувалося в давнину хрещення дорослих, підготовка до якого могла тривати цілий рік. Оголошені нарівні із вже хрещеними відвідували Літургію, яку покидали після читання Євангелія і особливих молитов про оголошених. Тому євангельські читання підготовчих тижнів набувають абсолютно особливий сенс і значення як для людей, які готуються вступити до Церкви, так і для вже хрещених християн.

Міста в давнину були значно менші за сучасні, тому люди дуже добре знали один одного – усі були на видноті. Оголошені не були для всіх інших невідомими людьми. Через притчу про митаря і фарисея Церква закликала християн не підноситися над тими, кого вони могли знати як кривдників, перелюбників і грабіжників. Через притчу про блудного сина – закликала радіти разом з люблячим Отцем поверненню додому заблукалих братів і сестер, і не тужити від того, що саме їм зараз приділяється набагато більше уваги. Притчею про Страшний суд – закликала всіх, і оголошених, і хрещених, виявити любов і милосердя до тих, хто має потребу. На практиці це проявлялося в тому, що їжу просто віддавали голодним, а заощаджені під час посту кошти вживалися на добродійність. І, нарешті, перед самим початком посту Церква закликала всіх примиритися один з одним, щоб отримати бажане примирення з Богом.

 Автор: священик Василь Куценко