Важко Богу з нами

Преображення Господнє (фрагмент), Карл Генріх Блох

Акт відчаю

І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!” (Мк. 9:7).

Здавалося, давно знайомі слова, в яких для нашого вуха немає нічого нового. Але вдумаємося в їх сенс.

Три роки апостоли прожили пліч-о-пліч з Христом, і… Бог-Отець вимушений втрутитися в їх стосунки, напередодні розп’яття Христового!

Чому?

Бо за три роки апостоли так і не утямили, Хто був поряд з ними.

Вже закінчуються терміни. Вже священики озлоблені до крайності на Христа. Вже підготовані люди для вбивства Ісуса. Вже смерть Господня біля дверей, а до апостолів не доходить ні значущість фігури Спасителя, ні сенс Його місії.

Вони чекають на місця в земному уряді Ісуса.

Подія Преображення схожа на акт відчаю заради учнів. Стільки часу разом – і вони не утямили найголовнішого. А часу на уроки вже немає.

І Бог робить екстраординарні заходи, які повинні заповнити пропуски у свідомості апостолів. Бог-Отець влаштовує фантастичне дійство на горі Фавор з блискавками, світлом, громом лише з однією метою – якнайскоріше показати учням Христовим Його божественну природу, Його зв’язок з Богом-Отцем і могутність Христову.

Остання обставина особливо важлива напередодні розп’яття на хресті. Демонстрацією Своєї сили Христос переконує учнів у тому, що маючи неймовірні можливості, Він добровільно віддає Себе на смерть. Не тому, що Його схопили якісь жалюгідні і мікроскопічні істоти – жителі вселенської околиці, а тому, що в цьому полоненні був ключ до перемоги над смертю. Нікчемна людина не змогла би цього зробити, якби Бог Сам того не захотів.

Царство не рухне

Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?” (Мф. 26:53,54)

Таким же очевидним наслідком Преображення стає факт того, що Христос не належить цьому світу і жодного відношення до ізраїльського царства Він не має.

Ісус ясно дав зрозуміти, що Він не просто учитель, не цар за чином Мелхиседековим, ні навіть месія, обіцяний Ізраїльськими жерцями.

Він небожитель. Він – Бог.

Апостолам було дуже складно. З одного боку, для правовірного юдея тих років така заява і таке Ісусове позиціонування – позамежна фантастика і блюзнірство. З другого – от вона, подія, яку вони не в силах розтлумачити. І справді. Нічого подібного ніколи не було в історії стосунків Бога і людини.

Ісус показав, що Він той, Хто вищий за всякі очікування Ізраїльських учителів. Він – Бог. І Його царство не від світу цього.

Це царство не рухне із смертю Христовою і не зникне. Воно відкрилося апостолам якраз для того, щоб люди не шукали Царство Боже ні в державах, ні в політиці, ні в Шамбалі, і взагалі – ніде на землі.

Перша частина явлення була для позначення іншого простору і місця життя Бога. А друга – для пояснення основ життя в цьому просторі і стосунків між Богом і Христом.

Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте.

Раз так сказано, значить, передбачалося, що досі учні Христові уважно не слухали Учителя, не зрозуміли волі Господньої, а шукали свого.

Петро замість того, щоб увійти до думок Христових і прийняти волю Божу, запропонував спорудити намети з гілок: “При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один” (Мк. 9:5).

Ну намет. Ну сіли. Ну поїли. А далі що? Сидіти на горі Преображення, як боги Олімпу, і входити в чвари людей, які живуть у долині?

Слухати слово про любов

От дві цитати, що виражають те, що учням Христовим було надзвичайно складно узнати волю Отця, і те, що замість волі Божої вони шукали своєї.

Ісус сказав йому:

Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? (Ін. 14:9)

І друга: “Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені” (Мф. 16:23).

У цьому зверненні читається три дуже важливих структурних компоненти.

По-перше, Бог-Отець наполягає на виконанні Своєї волі. Він примушує апостолів слухати Себе.

Атрибут Бога-Отця – це Його воля. Воля Його така, що людям треба слухати Христа і приймати Його слова як слова Божі.

Слухати Слово – є воля Божа.

І Слово не просте, а Слово улюблене.

Наприкінці фрази Божої вперше на арену історії людства виходить любов як атрибут Божий.

Бог-Отець не просто являє Синові волю. І Син не просто реалізує волю в слові. Бог-Отець любить Сина. А Син любить Отця – у цьому суть Трійці і суть Бога.

Голос під час Преображення відкрив любов як одну з основ світу.

Отже, Преображення виявило могутність Христа і те, що Він не від світу цього. Голос Божий свідчив, що тільки одна воля Божа має право на існування. Людина поза волею Божою знаходиться поза життям. І що ця воля в тому, щоб людина прийняла Слово. І слово це – Любов.

Воно підготувало апостолів до того, що страждання, смерть Христові є наслідок Його волі і задуму Божого про світ.

Але події, що відбулися після Пасхи, під час яких учні Христові впали в депресію, показали – вони не засвоїли уроку Преображення від слова “зовсім”. Після розп’яття вони зовсім забули викладений для них урок. Вони наполегливо чекали не Бога, а царя.

Здавалося б, безвихідь. Бог зробив все можливе і неможливе для того, щоб учні усвідомили масштаб і суть явлення Бога на Землі, і от – ми спостерігаємо розгублених апостолів. Вони розсіяні та перелякані. Вони немов усе забули з того, що чули від Христа.

Усе до них прийде пізніше, коли Бог, черговим вольовим зусиллям, відкриє їм серця до розуміння.

Ми – громадяни неба

Тоді Ісус сказав їм: “О нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки! Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою?” (Лк. 24:25,26)

Важко Богу з нами.

І сили небесні нам служать, і таїнства проливаються дощем над нами, і Сам Христос входить у нас на нашій особистій Тайній Вечері – літургії, а ми все залишаємося недосвідчені серцем.

Загадковим чином ми не чуємо Бога-Отця і тому не знаємо Його волі. Ми не чуємо Христа і тому в нас не укладається Його слово. Наше серце не реагує на Святий Дух, і тому ми не знаємо ні любові, ні миру, ні себе, і живемо, як мертві.

Зважаючи на цю нашу нетямущість, Преображення можна вважати важливою подією не лише для апостолів, але і для нас.

Воно про те, що наш рідний світ поза межами Землі. Воно про те, що і ми самі – громадяни неба. Воно про те, що стосунки з Богом – це любов.

Бог бажає нам блага від створення світу.

Наше благо починається тоді, коли наші бажання і наша воля співпадають з бажаннями і волею Божою.

Наше благо починається тоді, коли наші думки згідні з думками Божими.

Наше благо починається тоді, коли ми вирішуємо жити з Богом.

Життя з Богом – це і є справжня любов. А життя поза Богом – страждання і смерть.

Воля Божа проста – слухати Слово, яке несе божественну любов. Що може бути краще? Що може бути більш життєдайним і радісним?

Слово Боже також просте: Любов – є жертва.

Страх на шляху до любові

Життя з Богом просте і благодатне.

Якщо в людини немає життя з Богом, то марно для неї відбулися і Преображення, і Різдво, і Пасха.

Як сказано про таку людину: “Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали” (Мф. 11:16,17).

Але Богу так не хочеться. Його воля в тому, щоб була любов, і притому вічна.

Заради неї нам дана воля, розум і життя, і навіть смерть, яка нам відкриє Всесвіт, де преображений стан Христовий і голос Божий – норма. Заради любові створений світ.

На шляху до любові лежить страх. Страх походить від отрути брехні, якою сатана обдурив людину, коли сказав Адаму про те, що будете як боги, якщо житимете не за волею Божою, а за власною.

Христос каже зворотне. Він нагадує нам про те, що ми будемо як боги тоді, коли все в нас стане Божим.

Коли прийшла слава Божа вперше, апостоли з переляку пали ниць. Бо ще не знали волю Божу і шукали свого.

Коли слава Божа засяяла над апостолами в день П’ятидесятниці, вони вже були готові до її явлення і чекали на неї. І коли Святий Дух зійшов на них, то разом з Ним прийшла і благодать, і блаженство.

Між Преображенням та П’ятидесятницею відстань за часом не велика. Але великий той шлях, який виконала душа від страху до радості. Це відстань між знанням і прийняттям знання. Це відстань між знанням і вірою.

Молитимемося Господові, щоб Він нам допоміг побороти свій страх, пов’язаний з первородним гріхом самолюбності.

Молитимемося про те, щоб і нам Христос відкрив серця до розуміння так, як Він відкрив серця апостолів, для того, щоб і ми змогли стати свідками вічного Преображення і Христа, і миру, і самих себе в просторі вічного життя.

Істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі” (Мк. 9:1).

Автор: священик Костянтин Камишанов