Бідні… чи все таки ні?

«Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21). – «Продай і роздай», – ставлення більшості з нас до цієї фрази вкрай вибіркове, ніби ці слова звернені тільки до євангельського багатого юнака і сучасних нам «багачів» (з цим ствердженням більшість згодні), а не до кожного з нас особисто (тут більшість бажає краще залишитися за «кадром», хіба що побути в ролі адресата допомоги). – Звісно, ми всі «бідні» люди, де нам взяти, щоб допомогти чимось убогим ближнім, хай багаті їм допомагають.

«Чимало заможних клали багато. Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій» (Мк. 12:41-44). – «Поклала все, що мала», – а от цю біблійну цитату більшість любить відносити на свою адресу, коли жертвують на якусь Божу справу умовні одну-дві гривні (чи зовсім не умовні, а цілком реальні). Тільки от ці навіть не нещасні, а жалюгідні одна-дві гривні (умовні чи реальні – не суть важливо), хіба вони останні в подібних «вдів»? Можливо їхня лепта, їхня показова убогість ­– це лише прикриття звичайної людської жадібності? І можливо з цих «вдів» багато хто дійсно убогий саме через те, що ближнім не хоче допомагати? Адже коли немає бажання, звісно не буде можливості.

«Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян. 20:35), «Якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2), «Хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне» (2Кор. 9:6), – ці слова тут наводяться передусім для тих, хто звик допомагати, хто звик дійсно жертвувати, бо в такому випадку їхні серця будуть відкритими для слова Божого, для інших же знайдеться тисяча причин, щоб не слідувати Божим порадам. А що, у головній Божій заповіді сказано любити Бога «всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22:37), а не з гаманця свого! От і все.

А те, що пожертву на Божу справу можна розглядати як акт вдячності за всі Божі блага послані особисто тобі і твоїм близьким, а також інвестицією в майбутнє, небесне життя («де скарб ваш, там буде й серце ваше» Мф. 6:21) – ці істини може зрозуміти лише вдячне серце. Для жадібних «вдів» це залишається закритим.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці