Дитина не послухає духівника, якщо в сім’ї усе по-іншому

Ти народила дитину, але святою її доки не зробила

Вагітність триває дев’ять місяців. Дев’ять місяців ти носиш дитину в утробі, а потім народжуєш її. І на цьому все? Ні, звичайно. Ти народила дитину, але святою її доки не зробила. Ти годуєш її, але цього мало для істинного насичення. Ви дали їй окрему кімнату, з кондиціонером, килимами і комп’ютером, але і цього недостатньо.

Важлива не лише якість життя, але і якість характеру, що формується. Важливо, якою росте дитина. І тут також потрібна допомога батьків. Треба допомогти дитині пізнати саму себе, пізнати навколишній світ, а через світ – своїх ближніх, істину і Бога.

Чи навчила ти дитину любові? Молитві? Навчила її ставати іноді під час молитви на коліна, змирятися, жертвувати чимось? Показуєш своїм прикладом, що означає упокорювання?

Діти бачать, як ти іноді поступаєшся, просиш вибачення, стримуєшся, жертвуєш своїми інтересами? Як терпиш біль без нарікання, обурення? Як переносиш невдачі, сприймаючи їх як привід наблизитися до Бога, ставши смиренніше? Як визнаєш свої помилки? Чи бачила колись усе це твоя дитина?

Якщо так, то в такому разі вона дійсно знає, навіщо живе на цьому світі, знає, куди йти, знає мету в житті. Бо її батьки – хоч і не читають книг про виховання, не проводять з нею добу безперервно – власним прикладом, природним чином спокійно ведуть її до Бога. Це дуже вірно з духовного погляду. Таке виховання передається з покоління в покоління – тихо і непомітно. Його не видно, але воно відбувається.

Дитина не послухає духівника, якщо в сім’ї усе по-іншому

Якось до мене прийшли батько з сином. Ще до того, як чоловік наблизився до мене, я відчув запах сигарет. А він підійшов і сказав:

– Отче, поговори з моїм сином. Я знаю, що тебе він послухає. Скажи йому, щоб він не палив. Від нього стало тхнути сигаретами, я і здогадався, що в школі він покурює.

У відповідь я просто запитав його:

– Тобто ти хочеш, щоб я поговорив з ним про те, чого немає в його власній сім’ї? Удома ти його лаєш, свариш, а я маю казати йому – не лайся? Сам палиш, а дитині я скажу не палити?

– Ну, я інша справа, я дорослий.

Так, ти – інша справа, але дитина дивиться на тебе, а мені у відповідь скаже:

– Отче, але мої батьки саме так роблять! Вони ніколи не пояснювали мені, чому палити – погано. От я і палю.

І скільки б я не пояснював, скільки б ні казав, – якщо в дитини в сім’ї це відбувається, нічого з наших розмов не вийде. Духовне життя починається і триває в сім’ї.

А іноді батьки приходять і кажуть:

– Отче, спасибі вам! Ви так допомогли нам з дітьми!

Але знаєте, у чому тут справа? Як правило, священик ліпить із вже наявного матеріалу. Якщо в сім’ї люблять Бога, то і священик знаходить з дитиною спільну мову. І в таких випадках, у відповідь на слова вдячності, священик каже батькам:

– У свою чергу і я кажу вам «дякую за те, що в Церкві є такі діти, як ваша дитина. Тут немає чисто моєї заслуги. Бо якби ви не заклали правильний «фундамент» у власній сім’ї, нічого б не вийшло. Яка дитина послухає духівника, якщо в сім’ї все по-іншому?

Священик і батьки повинні співпрацювати, щоб дитина чула на сповіді те ж саме, що бачить удома. У такому разі її особистість розвиватиметься спокійно і гармонійно, невимушено і природно – і в сім’ї, і в Церкві.

У такий дім входиш і розумієш – тут панує мир і спокій

Домашня обстановка дуже важлива. Важливо, як діти почувають себе в сім’ї, як батьки розмовляють один з одним у них на очах. Адже варто тільки увійти до дому, відразу ясно стає, яка тут панує атмосфера.

Навіть домашні запахи можуть сказати про багато що – у буквальному розумінні. Наприклад, заходиш у дім, де пахне сигаретами, і відразу розумієш: тут палять. А паління формує відповідні стосунки, так би мовити – сімейний почерк. Не може людина з упокореним серцем, яка звикла молитися і через молитву вирішувати свої проблеми, палити як паровоз. А залежність від сигарет, як і від алкоголю, формує відповідну манеру поведінки. Те ж і з лайкою. Усе це несумісне з духовним життям.

А приходиш в інший дім – і відразу відчуваєш Божественну благодать. У такому домі завжди спокійно, і ти сам заспокоюєшся, навіть якщо хазяї відсутні. Цей дім дарує відчуття спокою.

Для створення затишку і приємної атмосфери недостатньо красивої обстановки, картин на стінах, накидок з візерунками. Головне – що виходить від хазяїв. У такий дім входиш і розумієш – тут панує мир і спокій. Деякі святі відчували це особливо сильно.

Старець Порфирій якось сів в одну машину і побачив над водійським сидінням невеликий дерев’яний хрест. При цьому не можна було сказати, що хрест зроблений майстерно, професійно. Лице Христа, наприклад, не було красивим з естетичної точки зору. Але старець, узявши хреста в руки і вдивившись в зображення, сказав:

– Цей хрестик зроблений з великою молитвою!

– Так, – відповів йому водій, – хороший хрестик, хоч, звичайно, і не такий красивий.

На що старець сказав йому:

– Я кажу не про красу, а про благодать. Людина, що робила цей хрест, молилася. І благодать її молитви зараз торкнулася моєї душі. Я її відчув.

Те ж саме відбувається і з дітьми, коли вони приходять додому.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)